Функції Верховної Ради та Кабінету Міністрів

Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, яка є

позавідомчим органом державної влади; призначає на посаду та звільняє з

посади голову Національного банку України за поданням Президента України;

призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку України.

Поряд з цими видами державотворчої (установчої) діяльності Верховна

Рада затверджує відповідно до Конституції (п. 22 ст. 85) загальну

структуру, чисельність та визначає функції Збройних Сил, Служби безпеки,

інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а

також Міністерства внутрішніх справ.

Багатогранні державотворчі (установчі) функції Верховної Ради й у

сфері територіального устрою та місцевого самоврядування. До повноважень

Верховної Ради України у цій сфері належать, зокрема, утворення й

ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів та міст, зарахування

населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування

населених пунктів та районів. Інші найважливіші питання територіального

устрою загальнодержавного й місцевого значення вирішуються референдумами.

Відповідно до ст. 73, 85 Конституції України виключно всеукраїнським

референдумом вирішується питання про зміну території України, який

призначає Верховна Рада України.

Крім того, Верховна Рада приймає закони про: територіальний устрій

України, правовий режим державного кордону, статус столиці України та

спеціальний статус інших міст.

Верховна Рада має право достроково припиняти повноваження Верховної

Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного

Суду України про порушення нею Конституції України або законів України;

призначати позачергові вибори до Верховної Ради Автономної Республіки

Крим

Істотними повноваженнями Верховної Ради в галузі місцевого

самоврядування є призначення чергових та позачергових виборів до органів

місцевого самоврядування і прийняття законів про засади місцевого

самоврядування.

Багатогранною за змістом і формами є бюджетно-фінансова діяльність

Верховної Ради. її місце в системі функцій Верховної Ради визначається не

однозначно: вона вважається як однією з основних функцій Верховної Ради,

так і складовою цих функцій.

Верховна Рада України затверджує законом Державний бюджет та вносить

у відповідній формі до нього зміни, здійснює контроль за виконанням

Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання

(ст. 85 Конституції).

Відповідно до Конституції (ст. 95) бюджетна система України будується

на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства

між громадянами і територіальними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які

видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове

призначення цих видатків.

Держава прагне до збалансованості бюджету України. Поряд із Державним

бюджетом і бюджетною системою Верховна Рада встановлює грошову одиницю

України, якою за Конституцією (ст. 99) є гривня.

Оскільки Державний бюджет, бюджетна система й грошова одиниця України

є органічними атрибутами держави, то діяльність, пов'язана з їх

встановленням (введенням, затвердженням), об'єктивно є складовою частиною

державотворення, тобто установчої функції Верховної Ради.

Багатогранність і значний обсяг бюджетно-фінансової діяльності

зумовлюють й можуть зумовлювати зарахування її до самостійної основної

функції Верховної Ради, але об'єктивно ця діяльність є органічною

складовою частиною її установчої (державотворчої), а також законодавчої

та контрольної функцій.

Парламентський контроль

Важливе місце в діяльності Верховної Ради України, як і парламентів

інших країн, посідає парламентський контроль. Контрольна діяльність

парламенту досить багатогранна. Якщо установча (державотворча)

діяльність, за чинною Конституцією, значною мірою відійшла від Верховної

Ради до Президента як глави держави, особливо щодо формування органів

виконавчої влади, то традиційна її функція — функція парламентського

контролю не лише залишилась, а й певною мірою збагатилася.

Основними напрямами контрольної діяльності Верховної Ради є:

1) контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України;

2) парламентський контроль за додержанням конституційних прав і

свобод людини й громадянина та їх захист;

3) бюджетно-фінансовий контроль;

4) прийняття Верховною Радою рішення про направлення запиту до

Президента України;

5) запит народного депутата України на сесії Верховної Ради;

6) парламентський контроль за діяльністю органів прокуратури;

7) здійснення парламентського контролю з окремих питань безпосередньо

або через тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії.

Одним із пріоритетних напрямів парламентського контролю є контроль за

діяльністю Кабінету Міністрів, який підконтрольний та підзвітний

Верховній Раді. Це зумовлено функціями і повноваженнями Кабінету

Міністрів як вищого органу у системі органів виконавчої влади. Відповідно

до ст. 116 Конституції Кабінет Міністрів забезпечує державний суверенітет

і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої

політики держави, виконання Конституції і законів України, актів

Президента України.

Основною формою парламентського контролю за діяльністю Кабінету

Міністрів України є розгляд й заслуховування звітів Кабінету Міністрів

про свою діяльність.

Одними з найважливіших напрямів діяльності Верховної Ради по

здійсненню парламентського контролю є бюджетно-фінансовий контроль і

контроль за додержанням конституційних прав та свобод людини й

громадянина. Відповідно до ст. 9 Конституції контроль за використанням

коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради здійснює

Рахункова палата.

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод

людини й громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав

людини.

Однією з основних традиційних форм парламентського контролю є запити

— парламентські та депутатські - Зокрема, відповідно до Конституції

України (ст, 85) Верховна Рада може прийняти рішення про направлення

запиту до Президента на вимогу народного депутата, групи народних

депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не

менш як третиною конституційного складу Верховної Ради.

Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради звернутися

із запитом до органів Верховної Ради, Кабінету Міністрів, керівників

інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а

також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на

території України, незалежно від підпорядкування і форм власності. При

цьому керівники органів державної влади та органів місцевого

самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані повідомити

народного депутата України про результати розгляду його заяви (ст. 86

Конституції).

Поряд із законодавчою, установчою та контрольною функціями, як

головними функціями парламенту. Верховна Рада України, як і парламенти

багатьох країн, здійснює й чимало інших функцій. Це насамперед функції,

аналогічні функціям держави, зокрема, з числа об'єктних функцій, тобто

тих, що опосередковують зміст діяльності держави.

Оскільки ці функції держави здійснюють насамперед органи державної

влади, в тому числі законодавчої, то, природньо, всім цим органам

державної влади або принаймні їх переважній більшості властиві функції,

аналогічні основним об'єктивним функціям держави.

Зокрема, Верховна Рада як орган законодавчої влади здійснює серед

внутрішніх функцій: політичну, економічну, соціальну, культурну та

екологічну функції, а серед зовнішніх — оборонну, зовнішньополітичну,

зовнішньоекономічну та інші зовнішні функції.

Не всі з цих функцій і відповідних повноважень Верховної Ради

закріплено в Конституції і законах України достатньо системно, але в

цілому вони мають нормативно-правове закріплення, насамперед

конституційне.

Про політичну функцію Верховної Ради свідчать, зокрема, такі її

повноваження, передбачені Конституцією України, як: 1) визначення засад

внутрішньої і зовнішньої політики; 2) заслуховування щорічних та

позачергових послань Президента про внутрішнє й зовнішнє становище

України; 3) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення програми

діяльності Кабінету Міністрів (ст. 85 Конституції) тощо.

Про наявність у Верховної Ради економічної, соціальної, культурної та

інших відповідних внутрішніх функцій свідчать такі її повноваження, як:

1) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-

технічного, соціального, національно-культурного розвитку і довкілля; 2)

затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не

підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об'єктів

права приватної власності; 3) прийняття відповідних законів, зокрема, про

правовий режим власності; правові засади й гарантії підприємництва;

правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; з основ

соціального захисту, про форми й види пенсійного забезпечення; засади

регулювання праці й зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства,

материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я,

екологічної безпеки (ст. 85 Конституції).

Про зовнішні функції Верховної Ради свідчать такі її повноваження, як

надання Верховною Радою у встановлений законом строк згоди на

обов'язковість міжнародних договорів України та денонсацію міжнародних

договорів України; затвердження протягом двох днів з моменту звернення

Президента України указів про запровадження воєнного чи надзвичайного

стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову

мобілізацію; оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної

екологічної ситуації; схвалення рішення про надання військової допомоги

іншим державам, направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої

держави чи про допуск підрозділів Збройних Сил інших держав на територію

України.

Підтвердженням наявності у Верховної Ради відповідних зовнішніх

функцій є її законодавчі повноваження щодо засад зовнішніх зносин,

зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; щодо основ національної

безпеки, організації Збройних Сил України; щодо правового режиму воєнного

і надзвичайного стану, які визначаються виключно законами України.

Повноваження і акти Кабінету Міністрів України.

Щодо повноважень Кабінету Міністрів України, то вони охоплюють різні

сфери державного управління, а діяльність цього органу пов’язана,

насамперед, з оперативним управлінням, яке здійснюється не лише в

правовій формі, а й, наприклад, в організаційній.

Слід зазначити, що законодавство більшості країн світу не містить

розгорнутих положень, що стосуються компетенції Уряду. Як правило, до

основних повноважень уряду відносяться здійснення загального керівництва

та управління справами держави, виконання законів, що стосуються уряду,

складання і реалізація державного бюджету, координація діяльності окремих

міністрів і відомств.

Що стосується питання про організацію та діяльність Кабінету

Міністрів України, то ст.116 Конституції України наголошує:

Кабінет Міністрів України:

. забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність

України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави,

виконання Конституції і законів України;

. вживає заходів щодо забезпечення прав та свобод людини і

громадянина;

. забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та

податкової політики, політики у сферах праці та зайнятості

населення, соціального захисту, освіти, науки і культури,

охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

. розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного,

науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

. забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює

управління об’єктами державної власності відповідно закону;

. розробляє проект закону про Державний бюджет України і

забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України

Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт

про його виконання;

. здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і

національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі

злочинністю;

. організовує і забезпечує здійснення зовніньо-економічної

діяльності України, митної справи;

. спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів

виконавчої влади;

. виконує інші функції, визначені Конституцією України та

законами України, актами Президента України.

У статті окреслюється функціональний зміст компетенції Кабінету

Міністрів. Її загальний обсяг визначається організаційно-правовим

статусом Кабінету Міністрів як вищого органу в системі органів виконавчої

влади.

Перелік функціональних напрямів діяльності Кабінету Міністрів

починається з таких ключових цілей та завдань виконавчої влади, як

забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності України,

здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання

Конституції, законів України та актів Президента України. Діяльність

Кабінету Міністрів має також цілком відповідати справі демократичної

сутності нашої держави, головними обов’язками якої, згідно ст.3

Конституції, є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Головне

функціональне призначення Кабінету Міністрів конкретизується п.п.3 – 8

цієї статті шляхом визначення його завдань у сферах економічній, науково-

технічній, екологічній, соціальній, духовно-культурній, правоохоронній,

обороноздатності і національної безпеки. Особливої уваги набуває такий

важливий напрям діяльності Кабінету Міністрів, як спрямування і

координація роботи міністерств та інших органів виконавчої влади.

Останній пункт статті свідчить, що наведений перелік напрямів

діяльності Кабінету Міністрів не є вичерпним, оскільки він виконує і

деякі інші функції, визначені Конституцією, законами України та актами

Президента. Наприклад, в Конституції окремо визначена функція Кабінету

Міністрів здійснювати законодавчу ініціативу в парламенті (ст.93

Конституції України).

На думку Фрицького О.Ф. (Науковий вісник…, №2, 1996р.) до повноважень

Прем’єр-міністра має бути включена найважливіша прерогатива глави уряду

будь-якої країни, яке полягає, як правило, у визначені основних напрямів

політичного курсу уряду, координації діяльності окремих міністерств.

Наприклад, у відповідності з конституцією ФРН державний канцлер

встановлює основні напрями політики і несе за це відповідальність. На

погляд автора не можна визначити однакові для всіх міністрів

повноваження. Досить показовим у цьому відношенні є досвід Німеччини.

Так, регламент федерального уряду надає особливі права ряду міністерств.

Зокрема, міністр фінансів повноважений схвалювати понад бюджетні і

позабюджетні витрати, що дає можливість здійснювати фіскальність контролю

за іншими галузями та урядом в цілому.

Ст.117 Конституції надає правове підґрунтя такому напрямку діяльності

Кабінету Міністрів, як видання нормативно-правових актів. В ній

зазначено:

Кабінет Міністрів в межах своєї компетенції видає постанови і

розпорядження, які є обов’язковими для виконання.

Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем’єр-міністр України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та

інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в

порядку, встановленому законом.

Кабінет Міністрів України дає на підставі та виконання вимог

Конституції, законів України та актів Президента, у зв’язку з чим йому

надане право вирішувати такі питання виконавчої влади, які відносяться

згідно з Конституцією або законами до компетенції Президента і Верховної

Ради. З цією метою Конституція встановлює види правових актів уряду

України – постанови і розпорядження та зазначає, що вони є обов’язковими

для виконання на всій території України. Постановами Кабінету Міністрів

повинні оформлюватися найбільш важливі рішення, які мають нормативний

характер. Рішення з оперативних, інших поточних питань видаються у

вигляді розпоряджень.

Існує спеціальна процедура підготовки правових актів Кабінету

Міністрів, передбачена положенням про підготовку проектів постанов і

розпоряджень Кабінету Міністрів України, яке затверджено постановою

Кабінету Міністрів від 8 липня 1993 року, і передбачає підготовку як

тексту акту, так і пояснювальної записки до нього, в якій подаються

необхідні обґрунтування і прогнози очікуваних соціально-економічних та

інших наслідків його реалізації.

Акти Кабінету Міністрів підписує Прем’єр-міністр і вони набирають

чинності з дня їх підписання, якщо інші строки не передбачені в цих

актах.

Кабінет Міністрів України повинен здійснювати контроль за виконанням

прийнятих ним правових актів через підлеглі йому органи або

безпосередньо.

Указом Президента “Про єдиний державний реєстр нормативних актів” від

27 червня 1996 року в Україні запроваджується Державний реєстр

нормативних актів Кабінету Міністрів України, міністерств, інших

центральних органів виконавчої влади, Національного банку.

Слід зазначити деякі приклади вирішення неузгодженості взаємовідносин

між законодавчою і виконавчою владами. Найбільш типовий приклад -

конституція Франції 1958 року, де міститься перелік питань, з яких

парламент приймає закони, а також визначені питання, з яких нормативні

акти видають органи виконавчої влади. Ці акти виконавчої влади не

розглядаються як закони та не мають назви закону, але насправді вони

регулюють питання, які відносяться до предмета закону (акти регламентної

влади). В інших випадках за уповноваженням парламенту виконавча влада

наділена правом приймати акти, які мають силу законів (делеговане

законодавство). Доречі, у 1994-1995 роках таке право було надано

Верховною Радою України Кабінету Міністрів, який мав повноваження

приймати декрети-акти, що за своєю силою дорівнюються законам.

Використана література

1. Загльна теорія держави і права/ За ред. В.В. Копєйчикова.-К.:Юрінком

Інтер, 1998.-с.86

2. Конституційне право України /Під ред. В. В. Копейчиков. – Київ: Юрінком,

1998

3. Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В. Ф.

Погорілка. – Київ: Наук. думка, 1999

4. Правознавство / за ред. В. В. Копейчиков. – Київ: Юрінком, 1998

Страницы: 1, 2