Фашистська диктатура в Німеччині

"общество с ограниченной ответственностью", непременным условием

деятельности акционерного общества становилось его партийное руководство и

партийный контроль. В ст. 70 Закона "Об акционерных обществах", принятого в

1937 г. прямо указывалось, что правление акционерного общества "должно

руководствоваться сознанием ответственности перед общим благом народа и

рейха"".[6] Однак велику увагу він приділив карному праву, як базовому

моменту для збереження власної диктатури. За ініціативою Гітлера була

видана ціла серія драконівських законів, направлених проти всіх, хто

опирався, чинив опір чи намагався організовувати змови проти його держави,

і в першу чергу Закон "Про надзвичайні повноваження", який зробив владу

фюрера безмежною. Судові процеси проходили постійно протягом всіх років

існування "Третього рейху". Одною з головних турбот Гітлера було звільнити

німецьку юридичну систему від євреїв. Практикуючі адвокати, правознавці,

судді єврейського походження були звільнені. Конституційна система

Німеччини була змінена в умовах "Третього рейху" структурою, заснованою на

особистих уявах Гітлера про юридичну систему. Була відмінена виборність та

незалежність суддів, усунутий інститут присяжних. Всі судді призначались

нацистським міністром юстиції. Їх патріотичним обов'язком було прийняття

судових рішень, виходячи з принципів нацистського світогляду. Роль

прокурорів у судових процесах була підсилена, в той же час коли роль суддів

та адвокатів послаблена. Адвокатські групи на карних процесах

затверджувались прокурором. Судові процедури та вердикти на місцях

знаходились під повним контролем місцевого керівництва або керівництва СС.

Ввійшло в практику призначати на ключові юридичні посади молодих

недосвідчених нацистів, котрі вважалися надійними. Студенти університетів,

що вивчали право, знаходились під постійним контролем і проходили обробку

нацистською ідеологією. Суди "Третього рейху" набули сумної слави внаслідок

насильству та свавільству. Політичних звинувачених часто засуджували до

примусового ув'язнення в психіатричну лікарню. У 1937 році був виданий

наказ міністерства юстиції про те, що побиття арештованих у процесі

слідства вважається припустимим в інтересах справи. У 1939 році було

засновано особливий підрозділ Верховного суду, котрий здійснював подання

позову в обхід судів нижчих інстанцій. Після початку 2-ої світової війни

нацистська юридична система набула ще більшої жорсткості. Число страт

збільшилось, причому не було ніякої різниці між дорослими і підлітками;

починаючи з 1941 року смертні вироки могли бути винесені хлопчикам у віці

14-16 років. До 1942 року зникла остання ознака незалежності суддів, коли

стало стандартною прцедурою визначати вихід справи до початку суду. Для

захисту власного режиму від якого-небудь посягання Гітлер у 1942 році

заснував Народний трибунал, що займався особливо небезпечними державними

злочинами і став пародією на законність. Уникнути смертного вироку в цьому

суді не було ніякої можливості. В зв'язку з заснування Народного трибуналу

юридична система нацизму повністю відкинула останні ознаки якої-небудь

законності.

Агресивні цілі встановлення світового панування вимагали зосередження всіх

матеріальних ресурсів країни, що могло бути досягнуто тільки шляхом

безпосереднього втручання фашистської держави в економіку. У липні 1933

року була створена Генеральна рада німецької економіки з метою

мілітарізації економіки "Третього рейху". В її склад входили представники

провідних монополій країни. Це був перший крок до встановлення тоталітарної

форми правління у сфері економіки, що проіснувала з середини 30-х до

середини 40-х років. "Закон "О подготовке органического построения

народного хозяйства" от 27 февраля 1934 г., воплотивший нацистские идеи

"фюрерства" и "самоуправления" в промышленности (как и в других сферах

экономики), предписывал образование хозяйственных объединений, которые

становились единственными представителями соответствующих отраслях

хозяйства. Все отрасли хозяйства были разделены на "имперские группы",

число которых сначала было 12, а затем сократилось до 6: промышленности,

банков, торговли, страхования, энергетики, ремесленного производства.

Параллельно создавалась территориальная структура управления хозяйством -

окружные группы промышленности в хозяйственных округах. И отраслевые, и

территориальные промышленные группы возглавлялись "фюрерами" -

представителями монополистического капитала, которые были наделены широкими

полномочиями. Общее руководство промышленностью осуществлялось сначала

Министерством имперского хозяйства".[7] Таємним законом від 21 травня 1935

року "Про імперську оборону" була заснована Рада імперської оборони і

особливе відомство - Управління генерального уповноваження по військовій

економіці. Німеччина використовувала на озброєння колосальні суми. Кошти

для цього витягалися шляхом експлуатації мільйонів людей, бесперервного

зросту податків, використання фондів страхування по безробіттю,

інвалідності та старості, примусових зборів. У вересні 1936 року на

черговому з'їзді фашистської партії Гітлер проголосив чотирирічний план,

який повинен був забезпечити самозадоволення німецької економіки. На чолі

цього плану був поставлений Геринг. Централізоване планування торкалось

розподілення ресурсів, обмежувало підприємницьку свободу та створення нових

підприємств, усувало конкуренцію. Дуже напруженим було становище в

сільському господарстві, котре з метою підготовки до війни було поставлене

під безроздільний контроль головного органу фашистської держави по

регулюванню сільськогосподарського виробництва. Таким чином, мілітаризація

народного господарства призвела до того, що значний зріст виробництва мав

результатом не збільшення, а скорочення споживання. Економіка країни

набувала все більш потворний характер. Виникла загроза економічної кризи

небувалої сили.

4. Каральні органи, як головна опора фашистської диктатури

"Нацисты создали мощный террористический аппарат, который начал

складываться еще до прихода их к власти. В 1920 г. возникли первые

вооруженные отряды - "служба порядка" фашистов, которой отводилась роль

охраны фашистских сборищ. Использовались, однако, эти отряды чаще всего для

создания беспорядков на митингах левых сил, для нападения на рабочих

ораторов и пр.".[8] Терористичний апарат, який складався з каральних

органів, таких як Абвер, СС, СА, СД, РСХА, Гестапо, був головною опорою

фашистської диктатури.

Абвер - орган військової розвідки та контррозвідки нацистської

Німеччини. Створений у 1919 році урядом буржуазної Веймарської республіки,

коли генерал фон Шлейхер зібрав усі секретні служби під ведення

міністерства оборони. Оскільки умови Версальського договору 1919 року не

припускали створення у Німеччині розвідувальних органів, на Абвер формально

покладались функції воєнної контррозвідки у збройних силах. З 1933 року

Абвер знаходився у постійному конфлікті з нацистськими спецслужбами СД і

Гестапо. З січня 1935 по 1944 роки на чолі Абвера стояв досвідчений

розвідник адмірал Канаріс, котрий активно сприяв перетворенню Абвера в

найважливіший інструмент гітлерівської політики. У 1938 році Абвер був

реорганізований в Управління розвідки та контррозвідки Верховного

головнокомандуючого збройними силами Німеччини (ОКВ). Абвер повинен був

забезпечити секретність військових приготувань Німеччини. Центральний

апарат Абвера складався з 5-ти головних відділів, безпосередньо

підпорядкованих начальнику Абвера. 1-й відділ займався організацією

розвідки за кордоном, добував інформацію про воєнно-економічний потенціал

ймовірного супротивника. 2-й відділ керував організацією диверсійної

діяльності за кордоном та в тилу військ супротивника. Головні задачі 2-ого

відділу: підрив морального духу армії та населення країн-супротивників,

знищення або захоплення особливо важливих воєнних та промислових об'єктів,

здійснення терористичних операцій, дезінформація політичного та військового

керівництва супротивника. 3-й відділ Абвера очолював військову

контррозвідку та вів політичний розшук у збройних силах і військовій

промисловості Німеччини. В його склад входили підвідділи, які займалися

контррозвідкою в сухопутних військах, ВМС, ВПС, охороною секретів і

боротьбою з саботажем у військовій промисловості, дезінформацією іноземних

розвідок, контррозвідкою за кордоном (проникнення в розвідувальні служби

інших держав, виявлення їх планів і діяльності у відношенні до нацистської

Німеччини). 4-й відділ, що взаємодіяв з міністерством іноземних справ,

збирав розвідувальну інформацію шляхом вивчення іноземної преси,

радіопередач і літератури, обробки даних, що поступали від німецьких

військових аташе за кордоном, фактично керував їх розвідувальною

діяльністю. 5-й, Центральний, відділ Абвера займався адміністративними

питаннями, вів центральний архів і картотеку агентів Абвера. Абвер мав

розгалужений периферійний апарат як у самій Німеччині, так і за кордоном.

Основними його ланками у Німеччині були спеціальні відділи, що створювались

при штабах військових округів і військово-морських баз. Вони

спеціалізувались на розвідувальній та контррозвідувальній діяльності. За

кордоном розгалужену систему периферійних органів Абвера складали

резидентури в країнах-супротивниках. Головне призначення цього органу -

ведення підривної діяльності проти держав, які нацисти вважали ворожими. До

початку та в перший період 2-ої світової війни Абвер, не дивлячись на

гостру конкуренцію інших розвідувальних служб (насамперед СД - служби

безпеки нацистської партії), був центральним органом ведення розвідувальної

діяльності за кордоном. Він зіграв велику роль у підготовці та забезпеченні

успіху гітлерівської агресії проти держав Європи. 14 лютого 1944 року в

зв'язку з невдачами Абвера в діяльності проти СРСР і в результаті боротьби

з іншими органами розвідки, а також зі зниженням довіри нацистської

верхівки до Канаріса вийшов декрет про розформування Абвера. За цим

декретом Абвер поділився на частини, що відходили до різних відомств, - в

основному в склад Головного управління імперської безпеки (РСХА).

Війська СС - озброєні формування нацистської партії. Історія військ СС

починається з 1933 року, коли Гітлер перейменував свою штабну охорону у

"Полк особистої гвардії Адольф Гітлер", створивши з неї озброєне

формування, незалежне від регулярної армії та поліції. На початку 1936 року

есесівські частини були розділені на дві групи: "Частини підсилення СС", в

які входив полк особистої охорони Гітлера, та загони "Мертва голова". З 1

жовтня 1936 в рамках головного управління СС був створений інспекторат

"Частин підсилення СС". Перед ним стояла задача перетворити слабко навчені

збройні формування СС (що налічували в той час біля 8,5 тис. чоловік) в

добре підготованих та споряджених новітньою зброєю війська. Чисельний склад

охоронних батальйонів у 1936 році збільшився до 35 тис. чоловік; з березня

1936 року вони отримали назву "Мертва голова". В секретному наказі Гітлера

від 17 серпня 1938 року уточнювалось, що вони не входять ні в Вермахт, ні в

поліцію (хоча і знаходились під загальним командуванням рейхсфюрера СС

Гіммлера), що вони є постійним озброєним формуванням СС, створеним для

"виконання спеціальних завдань поліцейського характеру". Зразу після

опублікування цього наказу Гіммлер передивився організацію військ СС: він

моторизував їх і створив нові частини протитанкової оборони, кулеметні та

розвідувальні батальйони. В перших числах вересня 1939 року почалась

конверсія есесівських спецпідрозділів у війська. На початку 1940 року вони

складали біля 100 тис. чоловік. Війська СС приймали участь в військових

діях Німеччини. Всюди поява цих військ супроводжувалась жорстокими акціями.

Головне управління імперської безпеки (РСХА) - було створене 27 вересня

1939 року. Було одним з 12 головних управлінь СС. З вересня 1939 по травень

1942 років РСХА очолював групенфюрер СС Гейдріх, а після його смерті -

Кальтенбруннер. Головною задачею РСХА в умовах розпочатої війни та

перспектив розширення панування "Третього рейху" була координація дій ЗІПО

(поліції безпеки) та СД. На першому етапі свого існування РСХА складалось з

декількох управлінь, що займались різними проблемами:

1 - адміністративні та юридичні питання;

2 - систематичний політичний аналіз змісту публікацій з ціллю ведення

психологічної війни;

3 - контроль за особливо важливими сферами внутрішнього життя

суспільства і партії. В свою чергу поділялось на чотири відділи: культури,

населення, суспільного життя та економіки;

4 - державна таємна поліція Гестапо. В його завдання входило виявлення

ворогів "Третього рейху" та боротьба з ними;

5 - кримінальна поліція рейха (КРІПО), її завданням була боротьба зі

злочинністю. Складалась з чотирьох відділів: кримінальна поліція і

превентивні міри; репресивна кримінальна поліція, злочини та

правопорушення; дізнання і розшук; Інститут криміналістики ЗІПО (Гестапо і

КРІПО);

6 - служба зовнішньої розвідки СД.

Восени 1940 року відбулась подальша реорганізація РСХА. 1 управління

прийняло на себе кадрові питання, систему навчання та організації СД і

ЗІПО. Було створене нове 2 управління, яке займалось господарсько-

адміністративними справами та постачанням. 2 управління було перетворене в

7 управління, котре займалось аналізом ситуацій в тій чи іншій сфері, воно

виконувало роль цензора вихідних публікацій рейха.

СА - штурмові загони, напіввійськові з’єднання нацистської партії,

почали утворюватись в Німеччині з серпня 1921 року. Були знаряддям фізичної

розправи з супротивниками нацистського режиму і насамперед комуністами. У

1931 році СА налічували приблизно 100 тис. чоловік, у 1932 - 400 тис., а на

початку 1934 - приблизно 3 млн. чоловік. Після приходу Гітлера до влади

штурмові загони СА були перетворені в допоміжну поліцію, несли охорону в

концентраційних таборах, здійснювали декотрі види військової та

напіввійськової підготовки.

СД - нацистська секретна служба безпеки, розвідувальне управління СС.

Утворена у 1934 році, спочатку з метою забезпечення безпеки Гітлера і

нацистського керівництва. Перший час СД була як допоміжна поліція, яка

підпорядкована нацистській партії. Теоретично СД підпорядковувалась

міністру внутрішніх справ, на практиці вона повністю підпорядковувалась

Гіммлеру. Як і Гестапо, займаючись в основному питаннями внутрішньої

безпеки "Третього рейху", СД тим часом була самостійною службою. Органи СД

займались дослідженням і підготовкою експертиз і матеріалів загального

характеру - плани опозиційних партій та течій, сфери їх впливу, системи

зв'язків і контактів, вплив окремих нелегальних організацій і таке інше. У

розпорядженні СД опинилась розгалужена інформаційна мережа в середині

країни та за кордоном, досьє та особові справи на супротивників

нацистського режиму.

Гестапо - тайна державна поліція "Третього рейху", призначена для

боротьби з супротивниками нацистського режиму, що стала символом

нацистського терору. 26 квітня 1933 року Геринг опублікував спеціальний

декрет, яким створювалась таємна державна поліція, підпорядкована особисто

йому. Були видані спеціальні інструкції, в яких наказувалось всім

чиновникам слідкувати за характером виказувань державних службовців,

повідомляти міністерству про будь-яку критику та вводилась практика

донесення серед робітників та службовців. 10 лютого 1936 року Геринг, як

прем'єр-міністр Прусії, підписав текст наказу, який назвали потім основним

законом Гестапо. Він проголошував, що Гестапо доручається розслідування

діяльності усіх ворожих державі сил на всій території; в ньому також

говорилося, що накази та справи Гестапо не можуть підлягати розгляду

адміністративними судами. В червні 1936 року імперським керівником Гестапо

був призначений Гіммлер. Декретом від 17 червня 1936 року гестапо був

наданий законний статус. Після створення РСХА Гестапо ввійшло до нього в

якості 4 управління. З цього моменту і до кінця "Третього рейху" гестапо

очолював Мюллер. Його центральна служба складалась з 1500 співробітників.

Внутрішня структура Гестапо налічувала п'ять відділів:

А - боротьба з супротивниками нацизму, здійснював заходи проти саботажу

та заходи загальної безпеки;

В - нагляд за політичною діяльністю католицької та протестантської

церков, релігійних сект, євреїв, франкмасонів та опозиційних течій молоді;

С - картотека, друк, складання досьє, а також превентивні арешти та

слідкування;

D - справи окупованих територій;

Е - контррозвідка, боротьба зі шпигунством.

Після реорганізації у 1943 році Гестапо як 4 управління РСХА отримало назву

"Виявлення та боротьба з супротивником". Сфера діяльності залишилась без

змін, був створений відділ F, що складався з двох секторів: прикордонної

поліції та бюро паспортів. У боротьбі з супротивниками нацистського режиму

Гестапо широко застосовувало катування над заарештованими. З кожним роком

зростала кількість розстріляних заложників. По всій Німеччині та на

окупованих нею територіях створювалась широка агентурна мережа з осіб,

котрих вдалось зламати за допомогою фізичного та психологічного тиску,

різних форм шантажу та загроз. Після розгрому "Третього рейху" Гестапо у

1945 році було визнано поза законом.

Міжнародний військовий трибунал в Нюрнберзі у 1946 році визнав всі

каральні органи фашистської Німеччини злочинними організаціями. Більшість з

їх головних організаторів та керівників були засудженні до смертної кари та

різних строків ув'язнення за злочини перед людством.

Висновки

Майже без переходу, немов одна мить змінила іншу, зі смертю Гітлера і

капітуляцією зник і націонал-соціалізм, ніби він був лише рухом, станом

оп'яніння та катастрофою, який він же й породив. Ще раз з'ясувалось,

наскільки націонал-соціалізм - та і фашизм взагалі - по своїй суті залежав

від переважаючої сили, амбіційності, тріумфу, і яким непідготованим він

був, по суті, на момент поразки. Недарма ж вказувалось на те, що Німеччина

була єдиною країною, що не породила ніякого руху Опору. Ця відсутність не в

останню чергу наглядно простежується в поведінці провідних діючих осіб і

функціонерів режиму. Насамперед хід Нюрнберзького процесу продемонстрував

явні спроби ідеологічно дистанціюватися від того, що відбувалось, а

злочинні діяння зменшити чи оспорити, щоб в кінцевому результаті все -

насильство, війна, геноцид - набуло характеру якогось страшного і прикрого

непорозуміння. Все це допомагало створенню враження, нібито націонал-

соціалізм зовсім не був явищем, що охоплювало цілу епоху, а був породженням

жаги влади у одної конкретної людини, а також комплексу почуттів заздрості

та зневаги у одного неспокійного, що прагнув завоювань, народу, бо якщо б

націонал-соціалізм мав глибші корені в свій час і був одним з неодмінних

рухів його, то воєнна поразка на змогла б усунути і так круто витіснити

його в забуття. Але ж він всього лиш за якісь-то дванадцять років надав

світові новий вигляд, і вочевидь, що такі потужні процеси не можуть бути

достатнім образом пояснені капризом одиночки, котрий дорвався до влади. В

такому вигляді ще раз постає роль та значення Гітлера по відношенню до

оточуючих його сил: існував гігантський, невпорядкований потенціал

агресивності, страху, самовіддачі та егоїзму, що лежав у спокої і

потребував тільки того, щоб якесь владне явище збудило, сфокусувало та

використало його. Однак Гітлер був не тільки фігурою, що б'єднувала так

багато тенденцій часу; в ще більшій мірі він і сам надавав подіям їх

напрямок, масштаби та радикальність. Сприяло йому при цьому ще й те, що

його думки не були обтяжені якими-небудь попередніми умовами і що буквально

все - антагонізми супротивників, партнерів по спілці, нації, ідеї - він

також холоднокровно, як і маніакально підкоряв своїм цілям. Його екстремізм

відповідав тій внутрішній дистанції, котрі він зберігав по відношенню до

всіх сил. Змісту та правоти того, що здійснилося, він не усвідомлював

зовсім. Саме таким чином йшов він на здійснення своїх замислів. В той же

час як інші державні діячі враховували реальність існуючого співвідношення

сил, він відштовхувався від чистого місця: саме так, як почав він не

дивлячись на існуюче проектувати новий мегаполіс Берлін, планувалась і ним

повна перебудова Європи та всього світу. Не звертаючи увагу на кордони на

географічній карті Європи, що закріплені в результаті війн та зміни

співвідношення сил, він переробив цю карту на свій лад, зруйнував держави

та допоміг піднятися новим силам, визвав революції та поклав край століттю

колоніалізму. Оскільки фашизм занурюється своїми коренями в почуття кризи

епохи, він бере свій кінець тільки разом з епохою. Так як він значною мірою

являє собою реакцію та відчайдушний оборонний рефлекс, то його природі

належне, що передумови, на яких він базується, і є всього лиш передумовами,

тобто фашистські рухи потребують більше, чим інші політичні угрупування,

видатного вождя. Саме він акумулює всі негативні емоції, називає по імені

ворогів, перетворює депресію в оп'яніння та призводить безсилля до

усвідомлення ним своєї сили. До найбільш значних досягнень Гітлера і

відноситься як раз те, що він зміг вгадати великі перспективи в кризі нерві

та використати їх; як ніхто інший, зумів він підкорити собі ідеологічні та

динамічні можливості міжвоєнних років. Але з його кінцем все це неминуче

рухнуло, і зведені в ступінь, сфокусовані та цілеспрямовано введені у дію

почуття негайно повернулись до свого розслабленого, невпорядкованого

початкового стану.

Л І Т Е Р А Т У Р А

О.О. Шевченко "Історія держави та права зарубіжних країн". - "Вентурі" К,

1994.

"История государства и права зарубежных стран" Под ред. О.А. Жидкова и Н.А.

Крашенинниковой - "Норма - Инфра-М" М., 1998.

"Энциклопедия Третьего Рейха" Сост. С. Воропаев. - "Локид-Миф" М., 1996.

З.М. Черниловский "Всеобщая история государства и права". - "Юрист" М.,

1996.

-----------------------

[1] "История государства и права зарубежных стран" Под ред. О.А. Жидкова и

Н.А. Крашенинниковой - "Норма - Инфра-М" М., 1998 - Ч. 2, Р. 2, гл. 11,

стр. 321.

[2] "История государства и права зарубежных стран" Под ред. О.А. Жидкова и