Шпаргалка: Основні поняття та показники національної економіки

Але незважаючи на можливу начебто “позитивну” роль інфляції, виходячи з-під контролю й навіть будучи регульованою, вона має значні соціально-економічні наслідки: закріплення стагнації, зниження економічної активності, зростання безробіття та багато іншого. Тому більшість країн прагнуть досягнути «не інфляційного» економічного зростання, стабілізації грошового обігу, що на пряму залежить від стану інфляційних процесів, для чого застосовуються грошові реформи і антиінфляційна політика.

Ефективна антиінфляційна політика має базуватись на об’єктивних, економічно обґрунтованих системних прогнозах. З цим твердженням не можна не погодитись, адже власне необдумана антиінфляційна політика надто часто вела до загострення інфляційних процесів. Слід пам’ятати, що боротьба з інфляцією це не самоціль – “мета антиінфляційної політики держави полягає у встановленні контролю за інфляцією і досягненні прийнятних для народного господарства темпів її зростання”.

Антиінфляційна політика – це комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією.

Дотепер сформульовано два основних напрямки, спрямованих на зведення темпів інфляційних процесів до мінімального рівня:

Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає у стабілізації сукупного попиту, але як багаторазово доводилось, тільки цього замало для “приборкання ” інфляційних процесів і усунення небезпеки для економіки.

Монетарна антиінфляційна політика, яку в свою чергу прийнято поділяти на політику шокової терапії, адаптивну політику, політику доходів.

Політика шокової терапії (активна політика) – базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси, особливо прийнятна в умовах гіперінфляції, передбачає зменшення дефіциту бюджету за рахунок: скорочення витрат на соціальні програми, збільшення відсоткової ставки, зменшення податкових ставок, обмеження грошової маси тощо.

20. Важелі забезпечення фінансової стабілізації в Україні

Фінансова стабілізація в Україні містить подолання гіперінфляції, суттєве скорочення бюджетного дефіциту, стабілізацію обмінного курсу власної грошової одиниці, підготовку передумов для здійснення грошової реформи, зниження облікової ставки Національного банку, ліквідацію платіжної кризи. У країнах, у яких існувала власна грошова система, своєрідним валютно-фінансовим якорем була фіксація обмінного курсу національної грошової одиниці до твердих валют.

Можна виділити три головні етапи фінансової стабілізації в Україні, що охоплюють періоди:

- з 1992 по 1996 р.;

- з 1996 по 1998 р.;

- із серпня - вересня 1998 р. й донині. Характерними рисами першого етапу були:

- запровадження купоно-карбованців;

- вихід із зони рубля;

- суттєве зменшення інфляції з 10 155 % у 1993 р. до 80,3 % У 1996 р.;

- скорочення дефіциту бюджету з 12,2 % у 1992 р. до 4,6 % у 1996 р.;

- зниження облікової ставки Національного банку з 240 % у 1993 р. до 40% у 1996 р.;

- стабілізація обмінного курсу національної грошової одиниці протягом 1995--1996 р., що дало змогу здійснити перехід до гривні у розрахунку 1,7--1,8 грн. за 1 дол. США.

Водночас посилювалася платіжна криза, "вимивалися" оборотні кошти підприємств та організацій. Кредиторська заборгованість зросла з 19,2 млрд. грн. у 1992 р. до 73,2 млрд. грн. у 1996 р., а дебіторська, відповідно, -- з 17,8 млрд. до 48,2 млрд. грн.

Отже, станом на другу половину 1996р. загалом були сформовані головні передумови для здійснення грошової реформи, введення власної грошової одиниці -- гривні й переходу до другого етапу фінансової стабілізації.

Особливостями другого етапу фінансової стабілізації стали:

- закріплення позитивних тенденцій у валютно-фінансовій сфері країни, про що свідчило подальше зниження рівня інфляції;

- стабілізація обмінного курсу гривні;

- зниження облікової ставки НБУ до 16 % у жовтні 1997 р.;

- стабілізація цін;

- поступове зростання заробітної плати й доходів.

Восени 1997 р. були досягнуті значення основних макроекономічних індикаторів, які свідчили про створення передумов для економічного зростання, що розпочалося у першій половині 1998 р. На жаль, розгортання світової фінансової кризи, власні прорахунки у фінансовій сфері, пов'язані насамперед із гіпертрофованим розвитком ринку облігацій внутрішньої державної позики, перекреслили сподівання на стале господарське зростання за рахунок збільшення пропозиції зовнішніх фінансових коштів (кредити МВФ, МБРР та портфельні інвестиції приватних компаній). Дедалі очевиднішою стала необхідність переорієнтації економічної політики на суттєву активізацію внутрішнього попиту, пожвавлення власного господарського обороту, підвищення платоспроможності юридичних та фізичних осіб за рахунок поповнення оборотних коштів підприємств і диверсифікації доходів населення.

21. Фінанси, їх структура та рівні. Фінансова система України

Економічна природа й роль фінансових ресурсів визначається структурою форм утворення й напрямків їх використання. За формою утворення фінансові ресурси — це, по-перше, накопичення завдяки господарській діяльності, що відображають первинний розподіл новоствореної вартості. До їх числа належать прибуток, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування. По-друге, це ресурси вторинного розподілу й перерозподілу новоствореної вартості. Це також прямі й непрямі податки, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладів населення тощо.

Співвідношення певних форм, в яких виступають фінансові ресурси, відображає наявну систему використання фінансів у регулюванні економічної діяльності в державі. Так, розмір прибутку значною мірою залежить від переліку затрат і відрахувань, що відносяться на собівартість продукції. Розмір прибутку виробника також залежить від наявної системи непрямого оподаткування в державі, розміру торгових націнок, які регулюються державою.

Структура фінансових ресурсів в державі залежить від задіяної системи відображення величини спожитого у виробництві основного капіталу, тобто від наявної системи амортизаційних відрахувань. Якщо відповідно до чинного порядку підприємницькі структури обліковують лише зношування основних фондів, а відновлення здійснюють за рахунок використання прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні після сплати податків, то амортизаційні відрахування становитимуть незначну питому вагу в фінансових ресурсах. З їх урахуванням збільшиться й розмір прибутку.

На структуру фінансових ресурсів у державі впливає також наявна податкова система, тобто той розмір перерозподілу первинної величини фінансових ресурсів, який здійснюється за допомогою податків. Перерозподіл за допомогою податків об'єктивно необхідний, але слід зазначити, що розмір податкових надходжень завжди визначається обсягом тих функцій у сфері економічного й соціального розвитку, які взяла на себе держава й законодавчо закріпила в конституції та інших нормативних актах. Розмір податків у фінансових ресурсах — це похідна від наявної фінансової системи.

Структура фінансових ресурсів в Україні впродовж 1991 — 1999 років.

Найвищу питому вагу в структурі джерел фінансових ресурсів держави має прибуток. Але його частка в фінансових ресурсах значно коливається: якщо в 1999 році вона становила 39,1 відсотка, то в 2007 році — лише 22,4 відсотка. Це пов'язано насамперед із зростанням собівартості продукції, робіт і послуг.

Прямі й непрямі податки з населення посідають друге за величиною місце в джерелах фінансових ресурсів. У 1999 році їхня частка становила 9,5 відсотка, а починаючи з 2007 року неухильно збільшується. У 2007 році вона становила 24,5 відсотка.

Значну питому вагу у фінансових ресурсах становлять відрахування на соціальні потреби. їхня частка досить стабільна. У 1999 році вони становили 15,3 відсотка, а в 2007 році — 18,1 відсотка.

22. Перетворення державних фінансів у важливу сферу сучасного господарства

Державні фінанси являють собою досить розгалужену систему відносин, яка опосередковується формуванням і використанням централізованих на різних рівнях адміністративного поділу фондів грошових коштів. Розгалуженість цієї системи і наявність значної кількості фондів обумовлюється різноманітністю функцій держави і завдань, які вона вирішує, а також розмежуванням функцій і повноважень між різними рівнями державної влади.

Державні фінанси — це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесі формування і використання централізованих фондів грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Фінансові відносини, що виникають у держави з іншими суб’єктами, мають досить складний характер. З позицій держави, з одного боку, формування коштів централізованих фондів характеризує і відносини обміну, і розподілу, і перерозподілу. Відносини обміну досить незначні за обсягами і питомою вагою і пов’язані з надходженням доходів, отриманих від реалізації державного майна і ресурсів, що належать державі, від майнових прав, від надання послуг тощо. Відносини розподілу відображають частку держави у створеному ВВП, яку вона отримує у формі непрямих податків. Відносини перерозподілу відбивають формування фондів за рахунок оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб. У процесі використання державних коштів виникають відносини розподілу і перерозподілу. Розподільні відносини з боку держави характеризують використання тієї частини державних доходів, що отримана нею на основі обміну і розподілу, а перерозподільні — тих, що отримані на основі перерозподілу. З погляду юридичних і фізичних осіб державні фінанси мають насамперед яскраво виражений перерозподільний характер, хоча в них присутні й елементи обміну — плата за державні послуги.

Склад державних фінансів, розглядається за ланками і рівнями органів державної влади й управління. Ланками державних фінансів, як вже зазначалося, є:

- бюджет держави;

- фонди цільового призначення;

- державний кредит;

- фінанси державного сектора.

За рівнями державні фінанси поділяються на загальнодержавні й місцеві.

23. Податки як інструмент перерозподілу національного доходу

Об’єктивними передумовами перерозподілу є зростання витрат держави, необхідність суспільних витрат (послуги освіти, охорони здоров’я, житлово-комунального господарства, дитячих ясел і садків, будинків інвалідів і людей похилого віку, дитячих будинків тощо) та нерівномірність доходів, що може призвести до економічних диспропорцій і підриву економічних стимулів. Нерівність доходів — чинник, який завжди викликав інтерес у людей. Нерівність є не тільки наслідком неоднакової ефективності та продуктивності виробництва, а також результатом нерівного розподілу приватної власності на засоби виробництва, що є відображенням історичних тенденцій формування права власності в кожній країні та впливу соціальних відносин у суспільстві. Політика перерозподілу зачіпає інтереси всіх класів і соціальних верств населення і завжди супроводжується виникненням суперечностей.

Перерозподіл національного доходу в економічній теорії розглядається в межах державних фінансів. Держава відіграє вирішальну роль у перерозподілі доходів, виконуючи цим самим свою соціальну функцію. Зазначимо, що держава — це лише один учасник перерозподілу. Монополістичні фінансові корпорації, підприємницькі структури, що володіють факторами виробництва, здійснюють активний вплив на законодавчу діяльність і поведінку уряду в прийнятті рішень у бюджетній, фінансово-кредитній та податковій політиці. Співвідношення політичних сил у суспільстві також впливає на характер перерозподілу доходів.

Держава здійснює перерозподіл доходів на двох рівнях.

Держава може втручатись у процес формування цін на економічні фактори виробництва і таким чином захищати інтереси економічних агентів, гарантуючи їм отримання доходів. Це стосується в першу чергу ренти, процента і заробітної плати. Так, політика Національного банку щодо встановлення облікової ставки, ставки рефінансування формує рівень доходів банківського капіталу. А політика заморожування заробітної плати приводить до стримування доходів найманих працівників. Державна підтримка сільськогосподарських цін у більшості країн світу гарантує фермерам отримання відповідного доходу.

Держава може втручатись у перерозподіл пізніше, стягуючи податки із суб’єктів господарювання. У цьому разі держава змінює результати індивідуального розподілу доходів між економічними факторами виробництва.

24. Регулююча функція податків та її реалізація в Україні

В сучасній економічній теорії оподаткування юридичних і фізичних осіб розглядається як важливе фінансове джерело не тільки наповнення державного бюджету, а й як інструмент регулювання економічного розвитку окремих підприємств, галузей, територій, регіонів та національної системи господарювання в цілому.

Місце і роль податків у структурі інструментів державного регулювання економічного розвитку визначається перш за все станом економічної системи. Однак, делегуючи податковій системі тільки завдання отримання і зосередження в руках держави фінансових ресурсів, тобто використовувати податкову систему виключно як інструмент фіскальної та регулюючої політики, держава ризикує в майбутньому втратити можливі джерела доходів, оскільки, оскільки ігноруючи регулюючі впливи податків, держава не враховує реакцію платників податків на дестимулюючі ефекти оподаткування.

Податки виступають як спосіб розподілу і перерозподілу доходів між суб’єктами господарювання внаслідок чого здатні стимулювати або навпаки стримувати розвиток економічних процесів.

Податки є однією з найважливіших фінансових категорій. Історично - це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. Саме виникнення держави спричинило і появу платежів та внесків до державної скарбниці для фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Спочатку ці внески провадились у натуральній формі, а з розвитком товарно-грошових відносин відбувся поступовий перехід до грошової форми оподаткування.

Законом України "Про систему оподаткування" визначено, що під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Одними із головних функцій податків є фіскальна та регулююча функції. Вплив цих функцій на різні сфери економічного і соціального життя надзвичайно різноманітні. Податки традиційно використовуються як засіб демографічної політики: різні держави за допомогою податкових пільг намагаються або стимулювати, або стримувати зростання населення. У багатьох країнах податки розглядаються як засіб залучення капіталу в відсталі і низькорозвинуті регіони, а також для витіснення промислового виробництва з гіпертрофованих мегаполісів.

Регулююча функція податків знаходить свій вияв у диференціації умов оподаткування. Стягуючи податки, держава завжди впливає на поведінку економічних суб'єктів - фізичних і юридичних осіб. Держава може встановлювати різні умови оподаткування для різних категорій платників, для здійснення одних і тих самих видів діяльності на окремих територіях. Конкретні умови оподаткування можуть або сприяти, або перешкоджати концентрації виробництва і капіталу.

Податки впливають на рівень і структуру сукупного попиту, вони можуть сприяти розширенню виробництва в окремих галузях чи гальмувати його. Через податки держава регулює фінансово-господарську діяльність організацій і громадян, а також за джерелами доходів і витратами. Завдяки грошовій оцінці сум податків можливо кількісне зіставлення показників доходів з потребами держави у фінансових ресурсах. Завдяки регулюючій функції оцінюється ефективність податкової системи, забезпечується контроль за видами діяльності і фінансових потоків. Крім того, через цю функцію оподатковування виявляється необхідність внесення змін у податкову систему і бюджетну політику. Оскільки регулююча функція податків є об'єктивним явищем, то вплив податків відбувається незалежно від волі держави, яка їх встановлює. Держава може свідомо використовувати їх з метою регулювання певних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства.

25. Фіскальна функція податків та її реалізація в Україні

Фіскальна функція - є найважливішою, оскільки згідно з цією функцією податки виконують своє головне призначення - наповнення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. Основна ознака цієї функції - її стабільність, що дозволяє формувати надходження податків до бюджету на постійній, стабільній засаді.

Фиск (від латинського «fiscus», букв. - кошик) у Древньому Римі військова каса, де зберігалися гроші, призначені до видачі. З кінця I сторіччя до н.е. фиском стала називатися приватна скарбниця імператора, що знаходилася у веденні чиновників і пополняемая прибутками з імператорських провінцій. З IV сторіччя н.е. фиск - єдиний загальнодержавний центр Римської імперії, куди стікалися усі види прибутків, податків і зборів, провадилися державні витрати і т.д. (звідси позначення терміном «фиск» державної скарбниці).

За допомогою фіскальної функції реалізується основне суспільне призначення податків - формування фінансових ресурсів держави, що акумулюються в бюджетній системі й позабюджетних фондах, для здійснення власних функцій. Сутність фіскальної функції полягає в кількісному зіставленні податкових надходжень із потребами держави у фінансових ресурсах, оцінці ефективності кожного податкового каналу й податкового пресу в цілому.

Справа в тому, що фіскальна складова податку виявляє себе не тільки у сфері державного регулювання соціально-економічних процесів з допомогою податків, пільг тощо, а й у сфері суб’єктивно-ринкових відносин, тобто як діяльність людей, які свідомо спрямовують свій потенціал на досягнення кращих реальних економічних цілей в умовах діючої системи оподаткування.

Трактування фіскальної функції податків на макрорівні є дискусійним, оскільки сам по собі податок є економічним збитком для платника, тому мінімізувати збиток можна шляхом мінімізації податків. Така мінімізація може відбуватися незаконним шляхом або законним – шляхом надання певних преференцій, але це більше сфера прояву регулюючої функції.

Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їх суспільного призначення. Для здійснення цієї функції важливе значення має постійність і стабільність надходження коштів. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не просто достатньо податків, але головне - надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними. Постійність означає, що податки мають надходити до бюджету не у вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені строки.

З підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні сторони діяльності суб'єктів господарювання. Регулююча функція виявляється в наданні пільг з оподаткування окремим галузям та виробникам, враховуючи їх перспективи, діяльність, рівень прибутковості та інше.

26. Види податкового регулювання та їх застосування в Україні

Особлива роль у державному регулюванні належить податковій політиці. Податки є одним із найважливіших видів державних доходів, що їх одержує держава на підставі своїх владних повноважень. Податок — це обов’язковий платіж, який стягується до бюджету з юридичних осіб і громадян.

Основними функціями податків є три: фіскальна, соціальна та регулююча. Сутність фіскальної функції податків полягає в тому, що вони забезпечують фінансування державних витрат. Сутність соціальної функції податків — у підтримуванні соціальної рівноваги через зменшення надто великої розбіжності реальних доходів окремих соціальних груп населення. Сутність регулюючої функції податків — у тому, що за їх допомогою здійснюється регулювання економічної кон’юнктури, секторної, галузевої та регіональної структури економіки, інвестиційної активності, зовнішньоекономічних зв’язків, науково-дослідних робіт, охорони навколишнього природного середовища та інших об’єктів.

Сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів до бюджетів і внесків до державних цільових фондів, а також сукупність державних податкових органів та їх компетенція — становлять податкову систему. Відтак податкова система складається з системи оподаткування та системи податкових органів.

Податкова система має ґрунтуватися на таких засадних принципах:

1. Принцип обов’язковості сплати податків передбачає встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства.

2. Принцип рівності суб’єктів оподаткування та недопущення будь-яких виявів податкової дискримінації забезпечується однаковим підходом до суб’єктів господарювання щодо визначення зобов’язань зі сплати податків.

3. Принцип соціальної справедливості означає організацію соціальної підтримки малозабезпечених верств населення запровадженням економічно обґрунтованого оподаткування, тобто встановленням неоподатковуваного мінімуму та диференційованого й прогресивного оподаткування доходів громадян.

4. Принцип стабільності означає незмінність податків та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року.

5. Принцип наукової обґрунтованості передбачає встановлення податків на підставі реальних показників стану та фінансових можливостей національної економіки. При цьому враховується необхідність досягнення збалансованості видатків бюджету з його доходами.

Страницы: 1, 2, 3, 4