Курсовая работа: Місцеві бюджети, міжбюджетні відносини та доходи і видатки місцевих бюджетів

Тенденція сповільнення соціально-економічного розвитку країни, яка почалася з 1970-х р., і внаслідок цього — погіршення основних макро-економічних показників, змушувала уряд застосовувати нові підходи в управлінні економікою, запроваджувати ринкові важелі впливу на діяльність суб'єктів господарювання і, навіть, окремих територій (союзних республік, регіонів); вести пошук альтернативних джерел наповнення державних фондів.

Чергова низка змін у функціонуванні місцевих бюджетів розпочалася після проголошення у 1986 р. курсу на прискорення соціально-економічного розвитку і відповідно до цього визначення нових завдань рад. Серед позитивних надбань цього періоду слід назвати поглиблення демократичних засад, розширення прав місцевих рад, удосконалення взаємодії рад із підприємствами та організаціями, що діяли на їх території.

У структурі доходів і видатків місцевих бюджетів України протягом 1980-х років майже 60 % усіх надходжень становили податок з обороту та платежі державних підприємств та організацій з прибутку. Збалансування місцевих бюджетів здійснювалось за допомогою двох випробуваних методів: відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків та надання бюджетних трансфертів (дотацій, субсидій, субвенцій). Поступова відмова наприкінці 1980-х pp. від командно-адміністративних методів управління економікою та створення необхідних умов для розвитку ринкових засад зумовили порушення питання про перехід союзних республік на самоуправління та самофінансування, що передбачало проведення змін у формуванні дохідної бази республіканських та місцевих бюджетів.

9 квітня 1990 р. приймається союзний Закон "Про загальні засади місцевого самоврядування і місцевого господарства в СРСР", який створив необхідне підґрунтя для прийняття 5 грудня 1990 р. в Україні Закону "Про бюджетну систему Української PCP" і 7 грудня 1990 р. Закону "Про місцеві Ради народних депутатів Української PCP та місцеве самоврядування". Одним із позитивних моментів у цих документах було чітке визначення складу доходів і видатків місцевих бюджетів. Крім того, прийняття закону від 7 грудня 1990 р. ознаменувало відродження в нашій державі інституту місцевого самоврядування.

Основні засади функціонування місцевих бюджетів полягали в такому:

1) забезпечення за допомогою місцевих бюджетів необхідними коштами фінансування заходів економічного і соціального розвитку, здійснюваних місцевими органами державної влади та органами державного управління;

2) самостійність місцевих рад у розробці, затвердженні й виконанні бюджетів;

3) самостійність місцевих рад у визначенні напрямів використання коштів місцевих бюджетів і витрачанні бюджетних коштів;

4) збільшення в межах наявних коштів норм видатків на утримання житлово-комунального господарства, закладів охорони здоров'я, народної освіти, соціального забезпечення, культури і спорту, органів внутрішніх справ, охорони природи, встановлення додаткових пільг і допомог окремим категоріям населення, тощо.

Таким чином, зміна пріоритетів соціально-економічного розвитку за останні роки існування СРСР зумовила деякі позитивні зрушення як у бюджетній системі в цілому, так і в сфері місцевих бюджетів. Проте неспроможність забезпечити ефективне функціонування економіки за допомогою виключно командних методів стала цілком очевидною. Отже, процес розвитку місцевих бюджетів України від другої половини XIX до початку XXI ст., більш узагальнено, можна поділити на такі етапи, які наведено у таблиці (Таблиця 1.2.).

1.3 Особливості формування місцевих бюджетів України та шляхи зміцнення їх дохідної бази

Економічна сутність та зміст місцевих бюджетів виявляється у формуванні грошових фондів, призначених для забезпечення діяльності місцевих органів влади та самоврядування. Від наповненості місцевих бюджетів залежать стан місцевого господарства, місцева економічна та соціальна інфраструктура, стан освіти, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства, культури та в цілому рівень життя населення регіону.

Активний вплив місцевої вади на соціально-економічні процеси в регіоні можливий лише за умови достатнього обсягу фінансових ресурсів, що знаходяться в її розпорядженні. Оскільки основою місцевих фінансових ресурсів є місцеві бюджети (в них зосереджено більше 90% фінансових ресурсів регіону), в сучасних умовах надзвичайно важливого значення набуває обсяг та склад їх доходної частини.

Еволюція поняття доходи місцевих бюджетів у фінансовій науці пройшла тривалий шлях розвитку. До 19 ст. термін доходи місцевих бюджетів не використовувався, а доходи місцевої влади разом із доходами центральної влади трактувались як державні або публічні.

А. Сміт у своїй праці «Добробут націй. Дослідження про природу та причини добробуту націй» перший висловив доцільність розмежування державних та місцевих бюджетів і, відповідно, їх доходів. Він наголошував, що крім державного фінансового господарства існує ще й місцеве фінансове господарство, виділяючи такі види доходів, як неподаткові (доходи від капіталів, підприємств, майна держави) і податки.

Дослідження категорії доходи місцевих бюджетів продовжилось в радянські часи. Так, вчений Н. Ровенський в 1944 році вказує на цільове використання доходів місцевих бюджетів, та групуючи доходи за ознакою стягнення, він розрізняє податкові надходження та доходи, які є результатом господарської діяльності місцевих органів влади.

Найбільшого розвитку питання сутності та формування доходів місцевих бюджетів у фінансовій науці набули в часи незалежності України. Розвиток концептуальних засад доходів місцевих бюджетів в цей час тісно пов'язаний із визнанням місцевого самоврядування та розширенням фінансової незалежності місцевих органів влади. А. Бабич та Л. Павлова трактують доходи бюджетів як частину національного доходу, що централізується у бюджетах різних рівнів. Конкретизуючи джерела їх мобілізації, вони виділяють податкові та неподаткові надходження, доходи від використання майна, що є у державній та муніципальній власності.

O.P. Романенко під доходами бюджету як економічною категорією розуміє економічні відносини, що виникають у держави з юридичними і фізичними особами в процесі формування бюджетного фонду країни. Таким чином, визначення доходів бюджету в інтерпретації даного автора зводиться до наступного: це є ті грошові кошти, що надходять у розпорядження держави на безвідплатній та безповоротній основі у відповідності із діючим бюджетним і податковим законодавством. Зосереджуючись у даному визначенні на грошовому, безвідплатному та безповоротному характері бюджетних доходів. їх законодавчому регулюванні, автор, на нашу думку, не зазначає їх розподільчий та цільовий характер, склад доходів, без чого визначення розкривається не в повній мірі.

Таким чином, розглянувши різні трактування доходів місцевих бюджетів, що зустрічаються у вітчизняній і закордонній науковій літературі, зазначимо, що вони не в повній мірі розкривають зміст цього явища. Доходи місцевих бюджетів - це сукупність економічних відносин, пов'язаних з розподілом частини ВВП з приводу формування законодавчо затверджених цільових грошових фондів місцевих органів влади і самоврядування, призначених для фінансування власних і делегованих повноважень.

Склад доходів місцевих бюджетів та форми мобілізації ресурсів до місцевих бюджетів залежать від побудови фінансової та бюджетної систем, економічної моделі держави та завдань, які вирішуються суспільством у певний період його розвитку. Сукупність усіх видів доходів місцевих бюджетів, що формуються різними методами, їх взаємопов'язане застосування становить систему доходів місцевих бюджетів.

Практика наповнення місцевих бюджетів в Україні свідчить про недостатність доходів місцевих бюджетів для ефективного вирішення завдань, що стоять перед суспільством в перехідний період.

Головним джерелом доходів будь-якого бюджету є податки. В державних бюджетах зазвичай частка податкових надходжень завжди вища, ніж у місцевих. Так, у 2007 році частка податкових надходжень у Державному бюджеті України була 70,3%, а в місцевих бюджетах - 41.7%. Але якщо в 2001 році частка податкових надходжень в доходах місцевих бюджетів була на рівні 59,1% , то протягом наступних шести років вона постійно зменшувалася і в 2006 році вже була 40,8%. У 2007 та 2008 роках частка податкових надходжень поступово зростала і в 2008 році сягнула 43.1%.

Тенденція постійного зменшення частки податкових надходжень у доходах місцевих бюджетів є негативною, оскільки це звужує фінансову незалежність місцевих органів влади. Перерозподіл у структурі доходів з тенденцією до зменшення частки податкових надходжень здійснюється в основному за рахунок збільшення частки офіційних трансфертів в доходах місцевих бюджетів. Так. даний показник протягом 2001-2006 років мав стійку тенденцію до збільшення.

То ж, можемо зробити такі висновки та пропозиції:

- для зміцнення фінансової незалежності місцевих бюджетів до складу місцевих податків доцільно включити: податок на прибуток комунальних підприємств, податок на землю, плату за торговий патент на підприємницьку діяльність та єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва.

- для збільшення надходжень до місцевих бюджетів необхідно запровадити податки на нерухомість та розкіш (багатство) для фізичних осіб та віднести їх до місцевих податків. Додатковим джерелом надходжень місцевих бюджетів може стати закріплення частки загальнодержавних податків за місцевими бюджетами. Такими податками можуть бути акцизний збір з вітчизняних товарів, податок на прибуток та ПДВ.

Подальші дослідження необхідно зосередити в напрямку визначення оптимальної величини частки власних доходів місцевих бюджетів, їх складу, визначення часток відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів.

Розділ 2. Проблеми та перспективи розвитку міжбюджетних відносин

2.1 Основні етапи розвитку міжбюджетних відносин в Україні

Слово “бюджет” запозичене із англійської мови (“budget”), що дослівно перекладається як “шкіряний мішок, торба, гаманець”. Бюджет – це документ, в якому відображені доходи і витрати держави, органів місцевого самоврядування. Економічна сутність бюджету полягає у тому, що виникає об’єктивна необхідність у розподілі ВВП між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки.

Реформа бюджетної системи в цілому та системи міжбюджетних відносин зокрема є складовою глибоких соціально-економічних перетворень в Україні. Це пов'язано з тим, що загалом бюджет є провідною ланкою фінансової системи країни. До того ж успіх економічної стабілізації багато в чому залежить від створення оптимальних форм бюджетних взаємовідносин, чіткого механізму вирівнювання горизонтальних і вертикальних дисбалансів у бюджетах усіх рівнів. При цьому слід зазначити, що на сьогодні економічні перетворення в Україні характеризуються вдосконаленням бюджетної систе­ми, формуванням нової законодавчої бази у цій сфері, закладанням нових механізмів упровадження та здійснення бюджетного процесу.

Бюджет можна розглядати як одну із суттєвих умов функціонування сучасної держави, бо Державний бюджет - провідна ланка фінансової системи, яка поєднує головні доходи і витрати. Бюджет також розглядають як економічну категорію, політичний інстатут, потужний важіль державного регулювання економіки, найбільший за своїм обсягом фонд коштів.

Доцільно враховувати сталість та розвиненість міжбюджетних відносин, які з погляду різних країн мають свої особливості та певні етапи розвитку.

Можна подати етапи становлення бюджетних відносин в Україні :

-  Міста–держави у Південному Причорномор’ї та Приазов’ї (5 ст. до н.е.)

-  Київська Русь і Галицько-Волинське князівство (9-8 ст.)

-  Польсько-Литовська доба (14-16 ст.)

-  Козацька доба (16-18 ст.)

-  У складі Російської, Австрійської та Австро-Угорської імперій (18-поч.20 ст.)

-  Україна в 1917-1922рр.

-  Україна в складі Радянського союзу (30.12.1922 р. – 15.07.1990 р.)

-  Незалежна Україна з дня прийняття Декларації про державний суверенітет України (з 16.07.1990 р.)

Водночас історія реформування міжбюджетних відносин в Україні, починаючи з 1992 р., свідчить про неоднозначний та суперечливий характер її здійснення. Введення нових підходів до регулювання міжбюджетних відносин проходило в рамках старої та відпрацьованої централізованої системи планування та виконання єдиного Державного бюджету країни. І хоча за роки своєї незалежності Україна напрацювала необхідну законодавчу базу, цей процес продовжується й досі. Протягом усіх років існування незалежної Української держави в центрі уваги державних діячів, учених, практиків, громадськості стоять питання вдосконалення бюджетної системи загалом та міжбюджетних відносин зокрема.

Основними передумовами формування та розвитку міжбюджетних відносин в Україні, що пов'язані із запровадженням інститутів виконавчої влади та місцевого самоврядування стали: роздержавлення місцевих рад; визнання принципу їх правової, організаційної та фінансової автономії; скасування принципів підпорядкованості в системі місцевих рад; запровадження "вертикалі" виконавчої влади в Україні; запровадження нової низової ланки в системі місцевого самоврядування - територіальної громади; розмежування функцій, повноважень, сфер відповідальності між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; визначення особливого статусу столиці України - м. Київ та Автономної Республіки Крим; установлення державного та адміністративно-територіального устрою України.

З ухваленням Конституції України від 1996р. в організацію виконавчої влади й місцевого самоврядування внесено ряд змін, які вплинули на організацію міжбюджетних відносин в Україні. Зокрема, закріплено поняття територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції й законів України. Установлено право територіальних громад села, селища, міста самостійно затверджувати бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць та контролювати їх виконання.

Обласні та районні ради визначені як органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад базового (а не регіонального) рівня сіл, селищ та міст. Обласні та районні ради не отримали права утворювати свої виконавчі комітети, через що частину своїх пов­новажень змушені делегувати відповідним місцевим державним адміністраціям.

Сучасний стан державного управління регіональним розвитком та процеси децентралізації гостро вирізняють проблему бюджетного регулювання регіонального розвитку.

Принциповим є відсутність концептуальної моделі державного впливу на стабільність та сталість розвитку міжбюджетних відносин в Україні. При цьому варто більшої уваги надавати таким напрямам регулювання міжбюджетних відносин, як:

- диверсифікація напрямів фінансової підтримки регіонів на підставі застосування різноманітних важелів впливів та відповідних інститутів;

- впровадження розширеного контролю щодо використання фінансових ресурсів у межах міжбюджетних відносин;

- розробка підходів до оцінювання розвитку окремих регіонів, визначення ефективності міжбюджетного перерозподілу фінансових ресурсів, застосування механізму бюджетного вирівнювання.Отже, система міжбюджетних відносин в Україні сформувалася не лише під впливом становлення економічної системи, а й під впливом змін, пов'язаних із запровадження в Україні вертикалі виконавчої влади та інституту місцевого самоврядування.

2.2 Удосконалення системи міжбюджетних відносин в Україні

Реформування бюджетної системи в Україні передбачає не тільки зміну ролі і місця бюджету у фінансовій системі, структурні зміни в доходах і видатках, нові підходи до бюджетного дефіциту і джерел його фінансування, а й удосконалення організаційної вертикальної побудови бюджету за рівнями влади. У сучасній державі бюджетна система охоплює сукупність фінансово досить сильних і незалежних бюджетів на всіх рівнях адміністративно-територіального поділу. Водночас побудова бюджетної системи й організація міжбюджетних відносин здійснюються у такий спосіб, щоб забезпечувати проведення єдиної бюджетної політики в країні. Які ж трансформаційні процеси відбулися і відбуваються в цьому напрямі в Україні?

Україна фактично виділила наявну в неї сукупність бюджетів у власну систему, яка відображена на схемі (рис. 1). Відповідно до Закону «Про бюджетну систему України», ухваленому наприкінці 1991 р., та удосконаленої його редакції 1995 р. вона мала будуватись на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності всіх бюджетів. Проте принципи повноти, достовірності, гласності і наочності стосуються насамперед бюджетного процесу і покликані забезпечити його відкритість. Разом з тим вони мають скоріше декларативний характер. Наприклад, ніякої реальної гласності поки що в повному обсязі немає. Але і заперечувати певний прогрес у цій сфері не можна. Якщо раніше щорічний закон про Державний бюджет України містив тільки зведені дані за групами доходів і видатків, то тепер дається їх деталізація, додаються розрахунки і пояснювальна записка. Водночас рівень цієї деталізації й особливо деталізації розрахунків ще далекі від стандартів, які застосовуються у країнах із розвиненою економікою. Крім того, доступ платників податків до показників бюджету та їх розрахунків практично відсутній. У пресі ж публікуються тільки укрупнені показники (та й навряд чи доцільно публікувати кілька томів, що налічують сотні сторінок — цього не роблять ніде у світі). Отже, можна констатувати як певний прогрес у частині відкритості і гласності бюджетного процесу, так і значне відставання від світових стандартів.

У Кодексі розширені принципи побудови бюджетної системи — до одинадцяти: єдності, збалансованості, самостійності, повноти, обґрунтованості, ефективності, субсидіарності, цільового використання бюджетних коштів, справедливості і неупередженості, публічності і прозорості, відповідальності учасників бюджетного процесу. І формулювання, і викладений зміст цих принципів свідчать, що практично усі вони стосуються бюджетного процесу. Крім того, окремі з них — це скоріше вимоги до бюджетного процесу і його учасників, ніж принципи, наприклад справедливості і неупередженості, відповідальності, обґрунтованості та ін. Водночас слід відзначити, що подібне трактування принципів бюджетного устрою характерне і для інших країн. Так, Ш. Бланкарт, визначаючи бюджетний устрій як «організацію та принципи побудови бюджетної системи», характеризує їх як «юститабельні правила, вимогам яких має відповідати будь-який бюджет» [14]. Бюджетним законодавством Німеччини передбачені принципи повноти, ясності, єдності, точності, своєчасності, спеціалізації, гласності, загального забезпечення, щорічності [15], що цілком правомірно може бути віднесене до бюджетного процесу.

Одним із недоліків системи міжбюджетних взаємовідносин, як до, так і після прийняття Бюджетного кодексу, є її адміністративна зарегульованість і виключно вертикальний характер: рух бюджетних трансфертів здійснюється тільки між бюджетами вищого і нижчого рівнів, які безпосередньо пов’язані адміністративною підпорядкованістю. Водночас у багатьох країнах, наприклад у тій же Німеччині, існує розвинена система горизонтальних міжбюджетних взаємовідносин — між бюджетами одного рівня, що відображає демократичність бюджетної системи цих країн і принцип взаємодопомоги регіонів та населених пунктів.

У цілому можна зазначити, що бюджетна система України, хоча і повільно, і непослідовно, і недостатньо продумано, але розвивається в руслі ринкової трансформації економіки і фінансової системи. Напрямок до децентралізації усе ж превалює як у концентрації бюджетних коштів, так і в бюджетному процесі. Це зумовило необхідність реформування системи міжбюджетних відносин. В умовах адміністративно-командної системи ці відносини мали регламентований характер і здійснювалися у формі бюджетного субсидування, бюджетних позичок і взаємних розрахунків. При цьому такі взаємовідносини тривалий час були вторинними в системі бюджетного регулювання, заснованій на використанні відрахувань від регулюючих доходів.

Відповідно до Бюджетного кодексу України міжбюджетні відносини будуть здійснюватися за допомогою бюджетних трансфертів, що включають такі види: дотація вирівнювання, субвенція, кошти, що передаються в Державний бюджет України і місцеві бюджети з інших бюджетів, інші дотації. При цьому фактично скасовується система взаємних розрахунків, що являла собою передавання коштів з одного бюджету в інший у зв’язку з перерозподілом доходів або видатків між ними після затвердження бюджету. Скасовується також одержання бюджетних позичок на покриття тимчасових касових розривів з інших бюджетів — їх можна буде одержувати тільки в банку (водночас в усі часи бюджетні позички були безпроцентними, а за банківський кредит потрібно буде сплачувати відсотки, для яких необхідні, у свою чергу, додаткові доходи).

Важливою проблемою вдосконалення бюджетного устрою і міжбюджетних відносин є формування системи бюджетного і фінансового вирівнювання. На даний час чіткого розмежування між цими поняттями не існує і досить часто вони вживаються як синоніми. На нашу думку, відмінність між бюджетним і фінансовим вирівнюванням все ж існує. Вона полягає у тому, що поняття «фінанси» у цілому ширше, ніж «бюджет». Відповідно, якщо бюджетне вирівнювання пов’язане з функціонуванням бюджету, то фінансове — з усією фінансовою системою, тобто це вирівнювання фінансової бази, яка відображається у фінансовому потенціалі і фінансовому стані підприємств, банківської системи, інституцій фондового ринку та страхування в окремих регіонах і населених пунктах. При цьому проблеми бюджетного вирівнювання є похідними від нерівноцінності і незбалансованості їх фінансової бази. У зв’язку з цим постає вкрай важливе стратегічне питання, чому має надаватись перевага — бюджетному чи фінансовому вирівнюванню?

Страницы: 1, 2, 3