Курсовая работа: Правове регулювання охорони та використання надр

Державний нагляд за безпечним веденням робіт, пов'язаних із користуванням надрами, покладається на органи державного гірничого нагляду, які здійснюють свою діяльність у взаємодії з органами державного геологічного контролю, природоохоронними й іншими контрольними органами, професійними спілками. Державний нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням та охороною, а також використанням і переробкою мінеральної сировини (державний гірничий нагляд) здійснювався Держнаглядохоронпраці України та його органами на місцях відповідно до Положення про порядок здійснення державного гірничого нагляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 1995 р. Нині ці фунції є компетенцією МНС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Крім того, здійснюється виробничий контроль за використанням і охороною надр підприємствами, установами і організаціями (надрокористувачами), які перебувають у віданні відповідних органів.[24]

Розділ ІІІ. Відповідальність за порушення законодавства про надра

Відповідальність в екологічному праві є важливим складовим елементом правового забезпечення раціонального природокористування, відновлення екологічних об’єктів і охорони довкілля, яка, в свою чергу, має на меті покарання винних, припинення і попередження порушень законодавства у галузі природокористування та охорони навколишнього природного середовища, а також поновлення порушених прав власників природних ресурсів і природокористувачів тощо.

Порушення законодавства про надра тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову, кримінальну відповідальність.[25]

Згідно зі ст. 65 Кодексу України «Про надра» відповідальність за порушення законодавства про надра наступає при:

- самовільному користуванні надрами; порушенні норм, правил і вимог щодо проведення робіт по геологічному вивченню надр;

- порушенні правил і вимог щодо проведення робіт по геологічному середовищу;

- вибірковому виробленні багатих ділянок родовищ, що призводить до наднормативних втрат корисних копалин;

- наднормативних втратах і погіршенні якості корисних копалин при їх видобуванні;

- пошкодженні родовищ корисних копалин, які виключають повністю або суттєво обмежують можливість їх подальшої експлуатації;

- порушенні встановленого порядку забудови площ залягання корисних копалин;

- невиконанні правил охорони надр та вимог щодо безпеки людей, майна і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу робіт, пов'язаного з користуванням надрами;

- знищенні або пошкодженні геологічних об'єктів, що становлять особливу наукову і культурну цінність, спостережних режимних свердловин, а також маркшейдерських і геодезичних знаків;

- незаконному знищенні маркшейдерської або геологічної документації, а також дублікатів проб корисних копалин, необхідних при подальшому геологічному вивченні надр і розробці родовищ;

- невиконанні вимог щодо приведення гірничих виробок свердловин, які ліквідовано або законсервовано, в стан, який гарантує безпеку людей, а також вимог щодо збереження родовищ гірничих виробок і свердловин на час консервації, - несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність згідно з законодавством України (ст. 65 Кодекс України про надра).

Важливим елементом правового регулювання використання і охорони надр є екологічна відповідальність за порушення відповідної нормативно-правової бази. У теорії права підтримується ідея щодо існування двох форм такої відповідальності — економічної та юридичної. Підставою економічної відповідальності вважається факт заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу правомірною діяльністю (викиди забруднюючих речовин у межах дозволеного), тоді як юридична (еколого-правова) відповідальність грунтується на факті правопорушення. Однак у першому випадку йдеться про спеціальне використання атмосферного повітря, надр, вод для викидів або захоронения забруднюючих речовин (подібно до того як водне законодавство — ст. 48 Водного кодексу України — визначає спеціальне водокористування як забір води з водних об'єктів та скидання в них зворотних вод). Порядок використання природних об'єктів для зазначених цілей передбачає одержання спеціального дозволу (ліцензії), додержання екологічних нормативів вмісту токсичних речовин у викидах, стягнення плати за спеціальне користування.

У літературі пропонується і визначення економіко-правової відповідальності як відповідальності за наслідки нераціонального, навіть злочинного, природокористування, що стосується еколого-економічних і соціальних інтересів суспільства, господарюючих суб'єктів і громадян в межах норм і правил раціонального природокористування та охорони довкілля.[26] На думку автора, заслуговує на підтримку позиція Є.Додіна, який вважає, що з набранням чинності Конституцією України стало неможливим прийняття законів, які передбачають застосування економічних та фінансових санкцій.[27] Тому спірною уявляється думка В.Костицького про те, що організаційно-правовий механізм стягнення плати за забруднення навколишнього природного середовища є необхідною умовою подальшої оптимізації фінансових заходів, спрямованих на ліквідацію та нейтралізацію наслідків цього забруднення.[28] Згідно погляду О.Сурілової, плата стягується за спеціальне використання природних ресурсів, а не за забруднення довкілля. Звичайно, порядок стягнення плати необхідно вдосконалювати з урахуванням підвищення науково-технічного рівня господарського механізму і змін стану навколишнього природного середовища з метою зменшення обсягів його забруднення.[29]

3.1 Дисциплінарна відповідальність

Дисциплінарна відповідальність за порушення законодавства про надра полягає у застосуванні дисциплінарних стягнень до працівників, які вчинили дисциплінарні правопорушення (проступки). Такими правопорушеннями, зокрема, у сфері проведення гірничих робіт є:

—невиконання правил безпеки та правил технічної експлуатації, єдиних правил безпеки при підривних роботах та інших нормативно-правових актів, що регулюють безпеку проведення гірничих робіт, прийнятих у встановленому законодавством порядку;

—прийняття технічних рішень, що не відповідають вимогам гірничого законодавства;

—проведення гірничих робіт без затвердженої в установленому порядку технічної документації (проектів, паспортів тощо) або з порушенням їх вимог;

—перекручення розрахунків і показників безпеки гірничих робіт;

—невиконання законних вимог спеціально уповноважених державних органів у сфері проведення гірничих робіт;

—пошкодження вентиляційних приладів, засобів протипожежного захисту та порушення режиму вентиляції;

—порушення встановлених правил вибухозахисту електроустаткування;

—невиконання заходів щодо запобігання газодинамічним явищам;

—куріння та користування вогнем на гірничих підприємствах, а також проведення вогневих і підривних робіт з порушенням правил безпеки;

—проведення гірничих робіт на гірничих підприємствах без виконання протиаварійних заходів;

—виведення з ладу апаратури газового, струмового та проти-аварійного захисту, сигналізації та зв'язку, а також самовільне проникнення у підземні гірничі виробки;

—інші передбачені законами України правопорушення (ст. 49 Гірничого закону України).

Застосування дисциплінарних стягнень до працівників гірничих підприємств регулюється Кодексом законів про працю України та Гірничим законом України (ст. 51).

3.2 Цивільно-правова відповідальність

Цивільно-правова відповідальність за порушення законодавства про надрокористування являє собою покладання на винувату фізичну чи юридичну особу в установленому порядку несприятливих майнових наслідків за вчинене конкретне правопорушення в межах, передбачених чинним законодавством, тобто обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду (збитки). Цей вид відповідальності, як правило, виражається в двох формах: відшкодуванні збитків і стягненні неустойки. Правовою підставою цивільної відповідальності за порушення нормативних приписів про надрокористування є ст. 67 Кодексу України про надра.

Згідно з цією статтею підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушення законодавства про надра, в розмірах і порядку встановлених законодавством України.

При цьому слід розрізняти відшкодування збитків, заподіяних правопорушенням, і відшкодування збитків, заподіяних без правопорушення. Наприклад, коли надрокористувачу надається земельна ділянка, яка правомірно вилучається у землекористувача, надрокористувач зобов'язаний відшкодувати колишньому землекористувачу збитки в межах, встановлених спеціальним законодавством. У даному випадку немає правопорушення, однак у силу нормативного припису надрокористувач зобов'язаний відшкодувати втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (ст. 207 ЗК України).

Гірничодобувні підприємства, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для навколишнього природного середовища життя і здоров'я громадян, можуть бути зобов'язані відшкодувати шкоду згідно зі статтями 1187, 1188 ЦК України за відсутності безпосередньої вини в заподіянні шкоди. Можливі й інші випадки відшкодування надрокористувачами заподіяної ними шкоди без наявності їх вини.

У переважній же більшості випадків цивільна відповідальність застосовується за умови наявності вини в діяннях заподіювана шкоди. Це загальний принцип юридичної відповідальності, який застосовується і в разі порушення вимог гірничого законодавства.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України.

Поширеним правопорушенням у галузі надрокористування є невиконання багатьма надрокористувачами обов'язку по приведенню земельних ділянок, порушених при користуванні надрами, в стан, придатний для їх подальшого використання. Наявність значної частини невідновлених земель, порушених при розробці родовищ корисних копалин і торфу, пояснюється тим, що землекористувачі й органи прокуратури майже не пред'являють позовів про спонукання надрокористувачів до проведення робіт по рекультивації земель. Якщо землекористувачі самі виконали роботи по рекультивації земель, то вони мають право на стягнення з надрокористувачів усіх понесених ними витрат у межах проектної вартості робіт.

Часто користувачі надр допускають псування земель. У цьому випадку вони зобов'язані відшкодувати збитки з урахуванням усіх вимушених витрат по відновленню родючості землі, а також доходів, які могли б отримати землекористувачі за час приведення земель у стан, придатний для використання за призначенням.

У процесі здійснення надрокористування збитки можуть бути заподіяні тваринному світу, водним і лісовим ресурсам, будівлям і спорудам, здоров'ю громадян і т.п. У цих випадках визначення заподіяної шкоди здійснюється відповідно до спеціальних нормативних актів, які регулюють порядок відшкодування збитків, або з урахуванням вимог ст. 1166 ЦК України, якщо порядок відшкодування шкоди не регулюється спеціальним законодавством[30].

3.3 Адміністративна відповідальність

Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про надра передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП).

Цим кодексом встановлено, що самовільне користування надрами, укладення угод, які в прямій чи прихованій формі порушують право державної власності на надра (ст. 47), тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від чотирьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб від десяти до чотирнадцяти таких неоподатковуваних мінімумів.

Порушення вимог щодо охорони надр передбачається ст. 57 КУпАП. Нею встановлено накладення штрафу на громадян від чотирьох до шести, на посадових осіб від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за самовільну забудову площ залягання корисних копалин, невиконання правил охорони надр і вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, будівель і споруд від шкідливого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами, знищення або пошкодження спостережних режимних свердловин на підземні води, а також маркшейдерських і геодезичних знаків.

Друга і третя частини цієї статті передбачають накладення штрафу на посадових осіб до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за вибіркову відробку багатих ділянок родовищ, яка призводила до негативних наслідків, псування родовищ корисних копалин та інші порушення вимог раціонального використання запасів, а також втрату маркшейдерської документації, невиконання вимог щодо проведення гірничих розробок і бурових свердловин, які ліквідуються або консервуються, а також вимог щодо збереження родовищ, гірничих виробок і бурових свердловин на час консервації.

Порушення правил і вимог проведення робіт по геологічному вивченню надр, яке може призвести або призвело до негативних наслідків у цій галузі, тягне відповідно до ст. 58 КУпАП накладення штрафу на посадових осіб від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Накладати адміністративні стягнення за зазначені екологічні правопорушення мають право державні органи по нагляду за охороною праці (ст. 231 КУпАП), органи державного геологічного контролю (ст. 231і КУпАП) та органи Міністерства екології та природних ресурсів України (ст. 242' КУпАП).

Загальний порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення та виконання постанов про накладення адміністративних штрафів за зазначені екологічні правопорушення передбачений Кодексом України про адміністративні правопорушення.[31]

3.4 Кримінальна відповідальність

Кримінальна відповідальність передбачена за такі діяння, які становлять суспільну небезпеку і порушують законодавство про використання і охорону надр. Цей вид відповідальності застосовується значно рідше порівняно з іншими видами відповідальності, оскільки в кримінальному законодавстві встановлено більш вузьке коло злочинних правопорушень у цій сфері.

Стаття 240 КК України передбачає кримінальну відповідальність за порушення встановлених правил охорони надр, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля, а також за незаконне видобування корисних копалин, крім загально-поширених. Цей злочин карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років[32].

Ті самі діяння, вчинені на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду або повторно, або якщо вони спричинили загибель людей, їх масове захворювання або інші тяжкі наслідки, караються обмеженням волі на той самий строк, з конфіскацією незаконно добутого і знарядь видобування.

Кримінальна відповідальність встановлена за порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництві або будь-якому підприємстві особою, яка зобов'язана їх дотримуватися (статті 272, 273 КК України). До таких робіт законодавець відніс також гірничі роботи. Гірничі роботи — це комплекс робіт із проведення, кріплення та підтримки гірничих виробок і виймання гірничих порід в умовах порушення природної рівноваги, можливості прояву небезпечних і шкідливих виробничих факторів (ст. 1 Гірничого закону України). Якщо порушення правил безпеки гірничих робіт створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, винна особа карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років. Якщо це правопорушення спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, винна особа карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до восьми років. Ця відповідальність стосується посадових осіб, до кола обов'язків яких належить контроль за дотриманням правил безпеки гірничих робіт і правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах, а також норм розробки надр з урахуванням найбільш повного і комплексного їх використання та економічної доцільності.

Встановлена також кримінальна відповідальність за порушення законодавства про континентальний шельф України. Зокрема, порушення законодавства про континентальний шельф України, що заподіяло істотну шкоду, а також невжиття особою, що відповідає за експлуатацію технологічних установок або інших джерел небезпеки в зоні безпеки, заходів для захисту живих організмів моря від дії шкідливих відходів або небезпечних випромінювань та енергії, якщо це створило небезпеку їх загибелі або загрожувало життю чи здоров'ю людей, караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з конфіскацією всіх знарядь, якими користувалася винувата особа для вчинення злочину, або без такої. Дослідження, розвідування, розробка природних багатств та інші роботи на континентальному шельфі України, які проводяться іноземцями, якщо це не передбачено договором між Україною і заінтересованою іноземною державою, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або спеціальним дозволом, виданим у встановленому законом порядку, караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, з конфіскацією обладнання (ст. 244 КК України)[33].

Висновок

Зробивши курсове дослідження проблеми правового регулювання охорони та використання надр, автор роботи дійшов до таких висновків.

Правове визначення надр законодавець ставить сьогодні у залежність від тих соціальних, економічних процесів, які відбуваються в Україні.

Поняття «надра» є ключовою правовою дефініцією, від змісту якої залежить сфера регульованих відносин та шляхи розвитку гірничого законодавства. Відповідно до ст. 1 Кодексу України про надра, надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Поняття надр слід відрізняти від поняття корисних копалин, адже поняття надр є ширшим. В ст. 5 Кодексу про надра корисні копалини визначені як мінеральні речовини в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водойм, які за кількістю, якістю та умовами залягання є природними для промислового використання, а ст. 6 цього Кодексу поділяє їх за своїм значенням на дві групи — корисні копалини загальнодержавного та місцевого значення. Загальнодержавне і місцеве значення як критерій розмежування корисних копалин визначається інтересами їх народно-господарського і виробничо-економічного використання. В умовах переходу до ринкової економічної системи і лібералізації виробничих відносин у використанні корисних копалин як матеріальної бази господарської діяльності однаково заінтересовані як держава, так і регіони. Надмірна централізація, як і надмірна регіоналізація корисних копалин можуть однаково негативно впливати на розвиток виробничо-економічних відносин. Тому виникає необхідність в розмежуванні між центром і регіонами повноважень щодо здійснення права власності на надра і їх корисні копалини[34].

Виходячи із поставленої задачі - виявити об’єктно-суб’єктний склад правовідносин у сфері надрокористування, автор дійшов до таких узагальнень: суб'єктами права користування надрами згідно зі ст. 13 Кодексу України про надра можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни. Тобто суб'єктами права користування надрами в Україні визнається коло осіб, які в установленому законом порядку набули право користування надрами і несуть у зв'язку з цим відповідні права і обов'язки щодо геологічного вивчення, раціонального використання надр та їх охорони. Об'єктами права користування надрами є конкретні юридично відокремлені (визначені) ділянки надр, закріплені на праві користування за певними суб'єктами.

Щодо особливостей правового регулювання використання та охорони надр, то цей напрямок діяльності державних органів потребує найбільш ретельного вивчення та вдосконалення. Отже, правове регулювання раціонального, комплексного використання та охорони надр полягає у правовому забезпеченні системи економічних, правових, еколого-соціальних, управлінських, технологічних та науково-технічних заходів, спрямованих на якомога повне та раціональне вилучення з надр їх корисних властивостей (геолого-економічних, санітарно-гігієнічних, екологічних тощо) з одночасним збереженням якості навколишнього природного середовища та максимально можливим його відтворенням, що має забезпечити безпеку здоров'я та життя людей, задоволення їх майнових й екологічних інтересів та економічних інтересів суспільства. Сучасне законодавство про надра України знаходиться у стані розвитку, а тому йому притаманні такі риси, як непослідовність, незавершеність, деяка неузгодженість з іншими галузями права, відсутність чітких юридичних визначень та гарантій. Такий незадовільний стан законодавства при кризі техногенної екологічної безпеки в умовах набираючого темпу процесу закриття шахт приведе до виникнення серйозних по наслідках надзвичайних ситуацій техногенно-екологічного характеру. Для відвернення цього необхідна дійова правова база удосконалення механізму регулювання, управління та контролю суспільними відносинами в процесі використання та охорони надр.

Список використаної літератури

 

Нормативно – правові джерела

1.   Кодекс України Про надра ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 36). – 1994.

2.   Кодекс України про адміністративні правопорушення. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2008. –Ст. 57,58, 237, 242.

3.    Кримінальний кодекс України ( зі змінами та доповненнями станом на 25.11.2008 р.) -Х.: ООО «Одисей», 2008. – Ст. 240, 244, 272, 273.

4.   Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року, поточна редакцiя вiд 14.06.2008 р. ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2007, NN 40-44). – 2008.- Ст. 1166, 1187, 1188.

5.   Гірничий закон України від 6 жовтня 1999 року № 1127-ХІУ // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 50.- Ст. 1.

6.   Закон України «Про державну геологічну службу України» від 4 листопада 1999 року № 1216-ХІV ХІУ // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 53.- Ст. 2, 6, 49.

7.   Про затвердження порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій у разі порушення ними законодавства про охорону природного середовища: Постанова Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. -1992. - № 46. - Ст. 637.

8.   Про затвердження переліку матеріалів, продуктів та послуг, що не можуть бути використані як плата за користування надрами: Постанова Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року № 825 // ЗП України. - 1995. - № 2. - Ст. 41

9.   Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами: Постанова Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2003 року № 1540 // Офіційний вісник України. - 2003. - № 40. - Ст. 210.

10.      Про стан дотримання вимог природоохоронного законодавства при здійсненні діяльності, пов'язаної з надрокористуванням в Україні: Постанова Верховної Ради України від 20 листопада 2003 р. № 1310-IV// Офіційний вісник України. - 2003. - № 43.

 

Спеціальна література

11.      Бринчук М.М. Экологическое право (право окружающей среды). — М., 1998. – С. 522.

12.      Гавриш С.Б. Основные вопросы ответственности за преступления против природной среды (проблеми теории и развития уголовного законодательства Украини). Автореф. докт. дис / Харьков, 1994. - С. 14.

13.      Гладков H.A., Михеев А.В, Галушин В.М. Охрана природы: Учеб. пособие для студентов биолог. специал. пед. ин-тов. - К.: Вища школа, 1980. – С. 80..

14.      Головченко В., Потьомкін А. Хто має право на користування надрами в Україні? // Підприємництво, господарство і право. -2008. - № 9. – 120 с.

15.      Горшенев В.М., Шахов И.Б. Контроль как правовая форма деятельности. - М., 1987. - С. 23,64.

16.      Государствєнно-правовое управление качеством окружающей среди. / Аракелян М.Р., Белый И.Л.,Долгополова Л.Д., Долматова Н.И., Миндзаев М.А. — Киев-Одесса, 1983. – С. 120-121.

17.      Додин Е.В. Административная деликтология: Курс лекций. — Одесса, 1997. — С.66.

18.      Екологічне право України За редакцією професорів А.П. Гетьмана і М. В. Шульги. -Харків, «Право», 2005. – 219 -220..

19.      Екологічне право України. Академічний курс: Підручник/За заг. Ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. – С. 460 - 495.

20.      Ерофеев Б.В. Советское земельное право. -М., 1965. – С. 120.

21.      Жмотов А.И. Государственное управление охраной природи в СССР. — Саратов, 1983. – С. 103..

22.      Кобецька Н.Р. Екологічне право України: Навч. посіб. / Н.Р.Кобецька. - 2-ге вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 163.

23.      Костицький В. Правові питання плати за забруднення навколишнього середовища // Право України. - 1997. - № 12. - С. 42.

24.      Малишко М.І.Екологічне право України: Навчальний посібник. — К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2001. — С. 200 -201.

25.      Мухитдинов Н.Б. Правовые проблеми пользования надрами. — Алма-Ата, 1972. - С. 33, 34.

26.      Паламарчук В., Мішеній Є. Про економіко-правову відповідальність в управлінні природокористуванням та охороною навколишнього середовища (теоретико-методологічні аспекти) // Право України. — 1998. — № 6. — С. 31.

27.      Петров В.В. Экологическое право России. — M., 1995. — С. 265—266.

28.      Рябець К.А.. Екологічне право України: Навчальний посібник.-К.: Центр учбової літератури, 2009. – С. 254-269.

29.      Сурілова О., Актуальні питання екологічної відповідальності за порушення законодавства про використання і охорону надр// Право України. – 2001. - №5.-С. 81-84.

30.      Сыродоев Я.А. К вопросу о понятий недр и правовой классификации полезных ископаемых // Правоведение. - 1966. - № 2. - С. 22.

31.      Тищенко Г.В. Екологічне право: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: ТП Пресе, 2003. — С. 225.

32.      Шем'яков О.П. Правове регулювання використання та охорони надр: Автореф. дис. к.ю.н.: 12.00.06. - X., 2003. С. 5.

33.      Экологическое право Украйни: Курс лекций / Под ред. И.И. Каракаша. — Одеса, 2001. - С. 75.

[1] Гладков H.A., Михеев А.В, Галушин В.М. Охрана природы: Учеб. пособие для студентов биолог. специал. пед. ин-тов. - К.: Вища школа, 1980. - С. 80.

[2] Сыродоев Я.А. К вопросу о понятий недр и правовой классификации полезных ископаемых // Правоведение. - 1966. - № 2. - С. 22.

[3] Ерофеев Б.В. Советское земельное право. -М., 1965. – С. 120.

[4] Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 50. - Ст. 433.

[5] Шем'яков О.П. Правове регулювання використання та охоро­ни надр: Автореф. дис.... к.ю.н.: 12.00.06. - X., 2003. - С. 5.

[6] Див.: Мухитдинов Н.Б. Правовне проблеми пользования надрами. — Алма-Ата, 1972. - С. 33, 34.

[7] Кобецька Н.Р. Екологічне право України: Навч. посіб. / Н.Р.Кобецька. - 2-ге вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - С. 163.

[8] Див.: Бринчук М. М. Экологическое право (право окружающей среды). — М., 1998. – С. 522.

[9] Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 50. - Ст. 433.

[10] К.А. Рябець. Екологічне право України: Навчальний посібник.-К.: Центр учбової літератури, 2009. –С. 257.

[11] Екологічне право України. Академічний курс: Підручник/За заг. Ред. Ю.С. Шемшученка. – К.:ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. – С. 463.

[12] Про затвердження переліку матеріалів, продуктів та послуг, що не можуть бути використані як плата за користування надрами: Постанова Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року № 825 // ЗП України. - 1995. - № 2. - Ст. 41

[13] Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами: Постанова Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2003 року № 1540 // Офіційний вісник України. - 2003. - № 40. - Ст. 210.

[14] Про затвердження порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій у разі порушення ними законодавства про охорону природного середовища: Постанова Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. -1992. - № 46. - Ст. 637.

[15] Головченко В., Потьомкін А. Хто має право на користування надрами в Україні? // Підприємництво, господарство і право. -2008. - № 9. - С. 64.

[16] Екологічне право України За редакцією професорів А.П. Гетьмана і М. В. Шульги. -Харків, «Право», 2005. – 219 -220.

[17] Див. Про стан дотриман­ня вимог природоохоронного законодавства при здійсненні діяль­ності, пов'язаної з надрокористуванням в Україні: Постанова Вер­ховної Ради України від 20 листопада 2003 р. № 1310-IV// Офіційний вісник України. - 2003. - № 43.

[18] К.А. Рябець. Екологічне право України: Навчальний посібник.-К.: Центр учбової літератури, 2009. –С. 262

[19] Екологічне право України. Академічний курс: Підручник/За заг. Ред. Ю.С. Шемшученка. – К.:ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. – С. 474 -476.

[20] ЖмотовА.И. Государстввнное управление охраной природи в СССР. — Са­ратов, 1983. - С. 103.

[21] Горшенев В.М., Шахов И.Б. Конт­роль как правовая форма деятельности. - М., 1987. - С. 23.

[22] Государствєнно- правовое управление качеством окружающей среди. / Аракелян М.Р., Белый И.Л.,Долгополова Л.Д., Долматова Н.И., Миндзаев М.А. — Киев-Одесса, 1983. - С. 120-121.

[23] Гавриш С.Б. Основные вопросы ответственности за преступления против природной среды (проблеми теории и развития уголовного законодательства Ук­раини). Автореф. докт. дис / Харьков, 1994. - С. 14.

[24] Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. -- К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. – С. 483 - 485 .

[25] Тищенко Г.В. Екологічне право: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: ТП Пресе, 2003. — С. 225.

[26] Див.: Петров В.В. Экологическое право России. — M., 1995. — С. 265—266. Див.: Паламарчук В., Мішеній Є. Про економіко-правову відповідальність в управлінні природокористуванням та охороною навколишнього середовища (теоретико-методологічні аспекти) // Право України. — 1998. — № 6. — С. 31.

[27] Див.: Д о д и н Е.В. Административная деликтология: Курс лекций. — Одесса, 1997. — С. 66.

[28] Див.: Костицький В. Правові питання плати за забруднення навколишнього середовища // Право України. - 1997. - № 12. - С. 42.

[29] Сурілова О., Актуальні питання екологічної відповідальності за порушення законодавства про використання і охорону надр// Право України. – 2001. - №5.-С. 81-84.

[30] Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року, поточна редакцiя вiд 14.06.2008 р. ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2007, NN 40-44). – 2008. – Ст. 1166.

[31] Малишко М.І.Екологічне право України: Навчальний посібник. — К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2001. — 392 с. — Бібліогр.. - С. 200 -201.

[32] Кримінальний кодекс України ( зі змінами та доповненнями станом на 25.11.2008 р.) -Х.: ООО «Одисей», 2008. – ст 240.

[33] Екологічне право України. Академічний курс: Підручник/За заг. Ред. Ю.С. Шемшученка. – К.:ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. – С. 494 -495.

[34] Див.: Экологическое право Украйни: Курс лекций / Под ред. И. И. Каракаша. — Одеса, 2001. - С. 75.