Дипломная работа: Фінансові потоки у неприбуткових організаціях

Для НПО обов’язково має бути встановлено перелік видів діяльності, що є неприбутковими. Це потрібно для чіткого розмежування: яка діяльність здійснюється для забезпечення потреб суспільства, а яка – для задоволення власних потреб. Залежно від мети діяльності організації визначається, чи може вона отримати право на податкові пільги. Як уже зазначалось, на податкові стимули можуть претендувати лише організації, які розподіляють доход і мають на меті забезпечення суспільних потреб.

До НПО, діяльність яких підлягає ліцензуванню відповідним державним органом (охорона здоров’я, освіта тощо), мають застосовуватися такі самі процедури, які і до подібної діяльності фізичних осіб, підприємницьких організацій чи державних установ.

НПО не повинні займатися діяльністю, яка відноситься до політичної, наприклад, збиранням коштів для політичних партій. Проте НПО часто є активними учасниками обговорення важливих питань державної політики. Рішення про дозвіл на політичну діяльність, як правило, викликає значні ускладнення. З іншого боку, повна заборона політичної діяльності НПО суттєво обмежує рівень і багатогранність політичних дебатів з найважливіших питань. У більшості країн інтереси найбідніших верств і меншин представляють виключно НПО. Треба визначити межу між дозволеною та недозволеною діяльністю. НПО не мають відсторонюватися від пропагандистської й освітньої діяльності. Проте на практиці окремі зацікавлені групи й державні органи нерідко використовували НПО для лобіювання власних інтересів у парламенті, що неприпустимо [38, с.14-15].

Необхідною умовою для ефективної діяльності НПО є можливість залучати достатні кошти для здійснення власних проектів та програм. Основні джерела фінансування – це внески некомерційних організацій та фізичних осіб, пряме державне фінансування у вигляді контрактів і грантів, а також доходи від власної діяльності. Кошти можуть надходити одночасно з декількох джерел. Причому питома вага цих джерел у загальних доходах НПО значною мірою залежить від політики держави. Слід зазначити, що сектор неприбуткових організацій є більш чутливим до регулятивних норм держави, ніж сектор підприємницьких організацій, оскільки він не приносить доходів, потрібних для подолання регулятивного бар’єру. НПО, як правило, мають дуже обмежені власні кошти - отже ускладнена процедура реєстрації призведе до того, що багато організацій просто не зареєструється.

Держава може вплинути на перерозподіл національного доходу, який дає економічна галузь, двома шляхами. Перший спосіб – це державне фінансування, коли держава централізує доходи і потім вирішує, яким організаціям їх надавати (через державні гранти й контракти). Другий – стимулювання прямих взаємовідносин на рівні донорів та отримувачів допомоги. Такий спосіб складніший з точки зору контролю, але дозволяє створити «ринок» послуг НПО і повніше задовольнити суспільні потреби, які випадають із сфери діяльності держави.

Держава може розглядати можливість переводу цілого ряду державних програм у сектор НПО (освіта, медицина, наукові дослідження, культура), але за умови, що НПО зможуть ефективніше працювати і залучати кошти з недержавних джерел. Це відповідає загальносвітовій тенденції скорочення державного сектора й передачі значної частини державного майна НПО для продовження програм, які раніше реалізувалися тільки державою. НПО повинні мати право брати участь у конкурсах на державний контракт чи грант за процедурою, аналогічною для підприємницьких організацій.

При розгляді взаємопов’язаних питань регулювання власної діяльності НПО та їх оподаткування слід чітко сформулювати, що ж вважати такою діяльністю. Основна проблема регулювання оподаткування власної діяльності НПО – встановлення меж та обсягу підприємницької діяльності, яку може здійснювати неприбуткова організація.

Найважче визначити, чи є неприбутковою діяльність, яка стосується торгівлі та підприємництва, надання товарів і послуг. Наприклад, робота, яка працевлаштовує людей з фізичними вадами, має на меті не підприємництво й отримання прибутків, а працевлаштування. До того ж, все більше НПО працюють за контрактами, а отже беруть на себе зобов’язання надавати товари й послуги для третіх сторін (наприклад, освітні програми). При цьому самі НПО розглядають це як свою основну діяльність.

Питання контролю за непідприємницькою діяльністю в різних країнах вирішується по-різному. В одних країнах (Польща) непідприємницька й підприємницька діяльність може здійснюватися однією організацією, в інших (Великобританія) підприємницька діяльність може здійснюватися лише дочірнім підприємством НПО. Але в будь-якому разі податок на прибуток не сплачується. У Франції НПО не можуть займатися підприємницькою діяльністю, тому проблема оподаткування просто не виникає.

У більшості країн НПО дозволено підприємницьку діяльність для підтримки своєї основної діяльності, але за двох умов: прибуток організації не розподіляється і спрямовується на основну діяльність; НПО створюється та функціонує для досягнення некомерційних цілей. Запропонований критерій – чи може НПО здійснювати підприємницьку діяльність – називається критерієм «основної мети». За ним НПО, більшу частину діяльності якої становить підприємництво, втрачає свій статус і пільги [36, с.26-28].

Альтернативний критерій – «спрямування доходу». Згідно з ним організація буде мати пільги, поки доход від підприємницької діяльності спрямовано на гуманітарні цілі. Традиційно вважається, що друга концепція краща, оскільки дає неприбутковому сектору можливість розвиватися в перехідних економіках. Зауважимо, що проблема є суто податковою. Світова практика оподаткування охоплює весь спектр можливостей: від дозволу на підприємницьку діяльність до повної її заборони. Так, у Болгарії прибуток від підприємницької діяльності оподатковується незалежно від шляхів використання; у Польщі не оподатковується прибуток, що спрямовується на цілі НПО.

Надання дозволу недержавним організаціям займатися господарською діяльністю для виконання статутних завдань є надзвичайно важливим, особливо в країнах з нерозвиненим приватним капіталом. Дозвіл здійснювати комерційну діяльність може суттєво підтримати сектор неприбуткових організацій в умовах економічного спаду.

Ключовим моментом існування неприбуткової організації є зобов’язання щодо нерозподілу прибутку між її засновниками, членами правління чи іншими членами організації. Це обмеження забороняє пряму або непряму передачу активів НПО на цілі, не пов’язані з благодійною чи статутною діяльністю.

Існує декілька концепцій щодо надання додаткових податкових пільг для НПО. Перша базується на твердженні, що НПО варті підтримки, оскільки служать державі та суспільству, забезпечуючи необхідними товарами й послугами, які держава і/чи приватний сектор не може або не буде надавати. НПО також заслуговують на субсидії, які дадуть їм змогу реалізувати свої наміри. Адже НПО доповнюють чи повністю виконують зобов’язання держави або ж пропонують послуги, що не надаються в повному обсязі через неспроможність ринку. Насправді ж НПО заслуговують на підтримку, оскільки часто вони визначають і реагують на потреби суспільства швидше за державу, об’єднуючи енергію та ресурси волонтерів і надаючи послуги швидше й ефективніше, ніж державна бюрократія.

Друга концепція податкових стимулів підкреслює загальну вигоду, яку отримує суспільство від підтримки плюралізму. Сильне громадянське суспільство одночасно підтримує демократичне управління та виникає на його основі. Фактично ж дозвіл на отримання громадянами права на менші податки в обмін на їхні внески до НПО дає їм можливість спрямовувати ресурси на важливі соціальні цілі. Слід зауважити, що окремі країни (наприклад, Швеція) не дають дозволу на звільнення від податків, залишаючи за собою право визначати пріоритети фінансування [15, с.98-99].

Інші концепції: теорія визначення доходу, теорія капітального субсидіювання і теорія благодійних внесків – виходять із практичних міркувань про обґрунтування бажання суспільства автоматично субсидіювати НПО. За теорією визначення доходу, НПО мають бути звільнені від податків, оскільки більшість систем оподаткування не може точно визначити справжній рівень їхнього оподатковуваного доходу. Теорія капітального субсидіювання пропонує встановити податкові звільнення як компенсацію НПО, які задовольняють потреби деяких споживачів краще, ніж це роблять компанії, що націлені на отримання прибутку, але мають труднощі з залученням капіталу чи використанням пільг для інвесторів. Згідно з теорією благодійних внесків, НПО мусять доводити свою цінність, залучаючи для своєї підтримки великі суми від громадськості, а державі запропоновано відслідковувати пріоритети громадськості та надавати НПО додаткові внески.

Різноманітні теорії щодо оподаткування НПО знайшли своє відображення у великій кількості підходів до звільнення цих організацій від оподаткування чи призначення їм фінансової допомоги у формі субсидій, грантів, подарунків тощо.

Існує декілька видів податків, від яких можуть бути звільнені НПО: податки на доходи чи прибутки, податки на передачу майна (подарунки чи заповіти), акцизи, податки на додану вартість, податки з обігу та ін. На практиці недержавні організації переважно не звільняються від сплати податків, що стосуються працівників, але часто звільняються податків на доходи, майно та його передачу. Окремі країни обкладають деякі види операцій НПО податком на додану вартість, тоді як інші (теж включаючи НПО до платників податку) оподатковують їх за низькими чи нульовими ставками.

Податкові закони також часто встановлюють пільги в оподаткуванні внесків фізичних осіб чи корпорацій або інших підприємницьких структур на користь визначеного переліку недержавних організацій. Схожі податкові пільги щодо передачі майна чи подарунків можуть стосуватися і фізичних осіб. Перелік НПО, яким можуть надаватися такі подарунки, іноді є меншим, ніж перелік організацій, що звільняються від оподаткування [6, с.55-56].

Податкові пільги для донорів існують у більшості країн. Найчастіше використовують списання податку на доходи чи податку на прибуток. Проте теоретично більш обґрунтованим є податковий кредит, який в умовах прогресивного оподаткування дає кожному платнику податків однакові пільги на однакову суму внесків. Це пояснюється тим, що податковий кредит спрямовано на стимулювання платників з невеликим рівнем доходів, які й без того роблять внески цілком стабільно. Отримувачі високих доходів набагато чутливіші до податкових пільг, і для них податкове списання значно вигідніше.

У більшості країн на суму податкового списання встановлено верхню межу, проте емпіричні дослідження показують, що підприємницькі організації не роблять внесків, які перевищують 1%-2% доходу, тому верхня межа зазвичай не впливає на бажання робити внески.

У багатьох країнах від НПО законодавчо вимагається мінімум звітності, але один чи декілька державних органів отримують значні права при прийнятті рішення про реєстрацію чи припинення діяльності неприбуткової організації. Така практика не виправдана. НПО, як вказано вище, повинні мати досить просту процедуру реєстрації. Однак легкість реєстрації повинна компенсуватися достатньою відкритістю та підзвітністю цих організацій державі й суспільству. Зловживання з боку НПО не виключені, тому для їх попередження необхідні сувора звітність і контроль.

Чимало країн виділяють неадекватні ресурси для контролю за виконанням правових вимог, які покладаються на НПО. З’являються численні проблеми, зокрема податкові зловживання з боку громадських організацій. При виявленні подібних зловживань виникає спокуса змінити закон, як це було зроблено в Болгарії та Україні. Тоді як необхідним є не зростання числа законів та їх зміна, а більш ефективний контроль за виконанням уже прийнятих.

НПО мають подавати детальні звіти про свою фінансову діяльність у відповідні органи, що здійснюють загальний контроль діяльності НПО, та в державну податкову службу. Закони й положення про НПО повинні чітко вказувати, які саме організації подають звіти, а також надавати перелік звітних документів.

НПО, що отримали ліцензію, також треба звітувати органу державної влади, видав ліцензію. Ліцензійний орган, повинен мати право проводити аудит певної діяльності на відповідність вимогам ліцензування, проте він не має контролювати інші аспекти діяльності НПО [5, с.73-75].

Основним інструментом досягнення підзвітності та контролю є різноманітні звіти. Деякі звіти подаються тільки державним органам, інші – донорам, треті – мають бути доступними суспільству. Основна вимога до звітів: вони не повинні бути обтяжливіші за звіти інших організацій. Крім того, доцільно встановити спрощені вимоги до звітності дрібних НПО (або ж звільнити від неї повністю), оскільки обтяжливі вимоги щодо звітності можуть задушити невеликі НПО. Поки діяльність НПО обмежена, обмеженою є і можливість негативних наслідків цієї діяльності.

Інформація про НПО та правила їх діяльності має бути доступна суспільству, кожному зацікавленому громадянину. Велика кількість державних органів хоче отримувати звіти від НПО, але дуже неохоче надає їх для ознайомлення громадськості. Діяльність організацій суспільної вигоди здійснює вплив на суспільство, і воно повинно про це знати. Там, де НПО мають значні пільги чи державні гранти, суспільство має право вимагати від них відкритості й суворої звітності.

Донори повинні мати право укладати договори про розкриття інформації, що необхідно для оцінки придатності даної НПО залучати внески й ефективно їх використовувати, так само як використовувати внески даного донора.

Слід зазначити, що звітність організацій не повинна порушувати вимог конфіденційності інформації щодо донорів та отримувачів допомоги. Проте оприлюднення основної інформації про діяльність організацій сприяє самоуправлінню сектора і дозволяє кожному громадянину зробити свій внесок у контроль та нагляд, необхідний для виявлення порушень і зловживань.

Суттєве значення в діяльності НПО має публічний контроль. Широка громадськість має повне право цікавитись діяльністю НПО. Крім того, в зацікавлених членів громади й засобів масової інформації більше шансів, порівняно з державними чиновниками, знайти та викрити невідповідності. Йдеться не тільки про фінансову порядність організації. Адекватне відкриття інформації може надати суспільству відомості, щоб визначити: якою мірою НПО висловлює думку групи, яку представляє; чи є у НПО достатні напрацювання для виконання своєї роботи. Один видатний австралійський спеціаліст із правового регулювання зазначив: «Найкраще правове регулювання досягається за рахунок відкритих баз даних та свободи преси».

Спеціальні правила для забезпечення публічного контролю не повинні призводити до зайвих видатків НПО на розповсюдження публічних звітів. Окремі країни дозволяють щорічні публікації в газетах і журналах, інші передбачають, щоб звіт зберігався у відповідному державному органі та був доступним для громадськості у читальному залі [36, с.28-32].

Розглянемо деякі аспекти регулювання діяльності неприбуткових організацій на прикладі окремих країн.

Згідно з чинним законодавством США, неприбутковою організацією, що звільняється від федерального податку на прибуток і має дозвіл отримувати внески, які віднімаються від бази оподаткування донора, вважають «акціонерне товариство чи будь-який суспільний фонд або установу, що діє виключно в інтересах релігії, благодійності, науки, суспільної безпеки, літератури чи освіти, сприяє національним або міжнародним змаганням у любительському спорті чи попереджає жорстоке поводження з дітьми або тваринами». При цьому дана організація:

-  не передає жодну частину свого прибутку на користь приватного акціонера/фізичної особи;

-  не присвячує більшу частину своєї діяльності пропаганді, лобіюванню чи іншим способам впливу на законодавство;

-  не бере участі і не втручається у жодну політичну кампанію, підтримуючи (чи виступаючи проти) будь-якого кандидата на державну посаду.

Організації, що мають статус неприбуткових, звільняються від оподаткування і мають дозвіл отримувати внески, які віднімаються від бази оподаткування донора. Щоб отримати такий статус, суб’єкту треба зареєструватися і діяти виключно для однієї чи кількох суспільно значимих цілей, а саме:

-  благодійництво: включає в себе допомогу бідним, підтримку релігії, освіти й науки, розвиток системи охорони здоров’я і соціальної допомоги. Така діяльність повинна здійснюватися з вигодою для всього суспільства, а не задля будь-яких приватних інтересів. Бенефіціарії мають складати досить велике і різноманітне коло осіб. Діяльність не вважатиметься благодійною, якщо бенефіціарії є родичами донорів, чи дана організація діє в інтересах точно визначеної групи осіб – наприклад, членів певного суспільного клубу або спорідненої організації;

-  релігія: організації, що відносяться до цієї категорії, в законодавстві не визначено через невтручання держави у справи церкви – держава не має права підтримувати чи забороняти жодне віросповідання. Тому кожен випадок належності чи неналежності до неприбуткових організацій розглядають індивідуально;

-  наука: підтримка науки є неприбутковою діяльністю, якщо вона служить суспільним, а не приватним інтересам. Вважається, що діяльність, пов’язана з комерційними операціями (наприклад, тестування матеріалів чи товарів, дослідження ринку), суспільних інтересів не стосується;

-  освіта і навчання здійснюються для інтересів суспільства в цілому: сюди належать традиційні навчальні заклади і нетрадиційні групи, зацікавлені в проведенні диспутів, форумів, лекцій тощо. Організації, що керують музеями, зоопарками, симфонічними оркестрами також можуть бути віднесені до даної категорії.

Звільнені від оподаткування організації повинні функціонувати таким чином, щоб жодна частина їх прибутку не приносила вигоди (через особисті зв’язки) будь-якому окремо взятому приватному акціонерові чи фізичній особі. Ця умова – єдиний критерій поділу всіх організацій на комерційні та неприбуткові.

Організація, зареєстрована як неприбуткова, не може більшу частину своєї діяльності присвячувати пропаганді, лобіюванню чи впливати на законодавство в інший спосіб. Однак така заборона не є абсолютною. Важливо, щоб згадана діяльність не була основною, тобто не становила «більшу частину всієї діяльності», і не загрожувала неприбутковому статусу. Законодавчо для визначення «більшої частини» використовують такий критерій: організація може витрачати на лобіювання, пропаганду та інші способи впливу на законодавство 20% від перших 500000 доларів своїх щорічних витрат, 15% від наступних 500000, і так далі, але загальна сума не може перевищувати 1 мільйон доларів щорічно. Участь неприбуткових організацій у політичних кампаніях заборонено повністю.

Державне фінансування неприбуткових організацій менш поширене, ніж фінансування донорами. Державні кошти надходять переважно у вигляді цільових грантів. Держава підтримує діяльність неприбуткових організацій, що діють у суспільних інтересах, звільняючи їх від податків і встановлюючи податкові пільги для донорів.

Основна частина ресурсів неприбуткових організацій надходить від донорів. Донори, як фізичні, так і юридичні особи, фінансують діяльність неприбуткових організацій, надаючи останнім гроші, подарунки, обладнання, цінні папери та права власності на нерухоме майно (чи будь-яку його частину). Відповідно донор отримує пільги при сплаті податку на доходи, податку на збільшення ринкової вартості капіталу, податку на дарування і федерального податку на нерухомість.

Пільгове оподаткування донорів здійснюється так. Донор перераховує певну суму зі свого доходу на фінансування діяльності неприбуткової організації. При обчисленні податку на доход вираховується податкова база (як загальна сума доходу мінус сукупні витрати), яка далі зменшується на суму переказаного внеску до неприбуткової організації. Податок на доходи нараховується на зменшену таким чином базу.

Передача подарунків, обладнання та нерухомого майна дає донорам право на пільгове оподаткування при обчисленні податків на дарування і федерального податку на нерухомість, яке реалізується аналогічно до попереднього випадку: база оподаткування зменшується на вартість наданих подарунків, обладнання чи нерухомого майна.

Існує багато законодавчих обмежень, що стосуються сум таких внесків, які організація чи особа-донор можуть віднімати від своєї бази оподаткування. Ці обмеження залежать від роду діяльності організації, куди зроблено внесок, штату тощо. При цьому діє загальне правило – фізичні особи не можуть віднімати більше 50% від суми валового доходу впродовж одного податкового року, а юридичні – більше 10% бази оподаткування.

Право донора на пільгове оподаткування реалізується лише у випадку, коли кошти і майно передаються неприбутковій організації, що має дозвіл отримувати внески, які віднімаються від бази оподаткування донора.

Неприбуткова організація може займатися побічною (тобто не пов’язаною суттєво з основною цільовою діяльністю) підприємницькою, торговельною чи іншою діяльністю для отримання доходів. Отримані таким чином доходи можуть використовуватися для фінансування основної діяльності неприбуткової організації.

У випадку, коли отримані від побічної економічної діяльності кошти використовуються для фінансування інших цілей, відмінних від тих, що дають організації статус неприбуткової, отримані доходи підлягають оподаткуванню. База оподаткування при цьому – доходи від побічної економічної діяльності мінус безпосередні витрати на здійснення цієї економічної діяльності. Адміністрування відбувається за принципом адміністрування аналогічного податку, що стягується з комерційних структур, які займаються подібною діяльністю.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13