Дипломная работа: Політика США в Азійському регіоні

Разом з тим погяди Індії та США на чимало міжнародних проблем не співпадають. Так, Індія не підтримала американське вторгнення в Ірак.Так само Делі досить критично ставиться до того, що США надає Пакистану статус союзника поза межами НАТО.

Все ж Вашингтон визнав за Індією статус самостійної і відповідальної світової держави. Вірогідно, США будуть підтримувати Індію у її прагненні стати членом Ради Безпеки ООН і зайняти місце у «великій вісімці». І це при тому, що навіть зближення зі США не змусить Індію змінити, як уже зазначалося, свій зовнішньополітичний курс.

По-іншому складалися стосунки між США і Пакистаном. У розпал «холодної війни» важливе стратегічне розташування цієї країни на південь від СРСР і на захід від КНР привернуло пристальну увагу Вашингтона. Пакистан вступив у військові блоки під егідою США (СЕАТО і СЕНТО) і в результаті став отримувати сучасну американську зброю на величезні на той час суми. На середину 1960-х років в Ісламабаді вважали свою країну достатньо захищеною в політичному і військовому сенсі від потенціальної загрози з боку Індії. В тих умовах пакистанські військові, які завжди відігравали центральну роль у внутрішній політиці країни, не вважали ядерну зброю життєво необхідною для її безпеки, тоді як Індія енергійно нарощувала свою ядерну інфраструктуру.

У 1965 році Пакистан здійснив невдалу спробу потіснити Індію в Кашмирі. Війну він програв, а США застосували ембарго на поставки зброї до Пакистану. У результаті він позбувся американської військової підтримки, а також відчуття безпеки: армія стала проявляти невдоволення ситуацією, що склалася, і в країні назрівала внутрішньополітична криза. Популярний міністр закордонних справ З.Бхутто, послідовний прихильник ядерного Пакистану, дистанціювався від уряду, і його ідеї ставали дедалі популярнішими серед пакистанських військовиків і бюрократії. Вже у 1968 році, вслід за Індією, Пакистан відмовився підписати ДНЯЗ, а у 1972 році, після поразки у війні з Індією і розчленування Пакистану (в його східній частині виникла нова держава - Бангладеш) новий президент, яким став З.Бхутто, заявив, що «пакистанці отримають бомбу, навіть якщо прийдеться їсти траву».

У Пакистані, так само як в Індії, існує внутрішньополітичний консенсус з питання про ядерну зброю. Пакистанська політична система суттєво відрізняється від індійської. Традиційно в Пакистані набагато більшу роль відіграє інститут президента, військова еліта та найвища бюрократія. Починаючи з 1970-х років пакистанська еліта утвердилася у думці про необхідність мати ядерну зброю. Ця думка ще більше зміцнилася після оголошення Індією своєї ядерної доктрини.

На відміну від Індії Пакистан не рветься до клубу великих держав, який певною мірою оформлений Радою Безпеки ООН. Амбіції Ісламабада в основному обмежені ісламським світом, в якому упродовж десятиріч гостро стоїть питання лідерства. У різні роки цю роль перебирали і Саудівська Аравія, яка обґрунтовувала свої претензії на традиційних мусульманських цінностях, і Ірак за Саддама Хусейна, який висував на перший план військову силу і ідею відродження халіфату. У такій ситуації мусульманська країна, яка володіла ядерною зброєю, автоматично ставала важливим центром мусульманського світу. Політичний ефект такого роду усвідомлювався пакистанськими політиками з самого початку, тому З.Бхутто, говорячи про майбутню пакистанську бомбу в 1970-х роках, щораз називав її «ісламською бомбою».

Пакистан формально не оголошував про свою ядерну доктрину, але на практиці притримувався принципів мінімального ядерного стримування і оборони звичайними засобами. Так само як Індія він відмовився прийняти на себе зобов'язання не застосовувати першим ядерну зброю. З цього можна зробити висновок про те, що ця зброя розглядається ним як важливий компонент стратегії безпеки. Дії Пакистану під час минулих індійсько- пакистанських криз засвідчують те, що він може застосувати ядерну зброю у певній ситуації, наприклад в неядерній війні, під час якої Індія була б близька до його розчленування або коли Пакистану загрожувало би застосування проти нього ядерної зброї.

Оцінюючи сучасну політику США щодо Індії і Пакистану, необхідно зазначити, що обидві країни Південної Азії займають різне місце в американській політиці і Вашингтон відводить їм принципово різні ролі.

Пакистан - союзник США «за необхідністю». Він потрібен їм як база для операцій в Афганістані і як відповідна опора їхніх дій у Перській затоці і Середній Азії. Ісламабад відіграє роль противаги Індії, яка стрімко набирає силу, його ресурси можуть у майбутньому бути використані у протистоянні з Китаєм. Разом з тим Пакистан вважається нестабільною країною, він часто- густо не поділяє цінностей американців, інколи його доводиться заставляти діяти в американських інтересах силою (у 2001 році помічник державного секретаря США Р.Армітідж погрожував П.Мушаррафу бомбардуванням Пакистану, якщо той не здійснюватиме активну проамериканську політику у війні з талібами). Сполучені Штати незадоволені наявністю в Пакистані ядерної зброї, вони побоюються дестабілізації в цій країні і попадання ядерної зброї у руки релігійних фанатиків.

Останні кілька років відносини США і Пакистану розвиваються достатньо стабільно, але війнв з тероризмом, оголошена Вашингтоном, і, особливо, операція в Афганістані внесли у політику США в Південній Азії свої нюанси. Режим Мушаррафа підтримав військові зусилля американців в Афганістані та в Іраку, що спричинило новий раунд напруги у протистоянні військового світського режиму і численних фундаменталістських угруповань всередині Пакистану. На президента Мушаррафа кілька разів здійснювалися напади, і ситуація в країні характеризується нестабільністю. Населення країни у переважній своїй більшості налаштовано антиамериканськи - лише 5% опитаних позитивно ставляться до США, вплив уряду у північно-східних провінціях Пакистану зведено до мінімуму - саме сюди передислокувались чимало груп афганських пуштунів після розгрому «Талібану» в Афганістані. США надали Пакистану статус «важливого союзника» поза НАТО, але цей крок викликав лише несприйняття Індії і мало сприяв зміцненню нинішнього режиму Пакистану всередині країни. Не виключено, що нині американські бази у Середній Азії повинні будуть не тільки сприяти військовим зусиллям Вашингтона в Афганістані та Іраку, але й « наглядати» за пакистанськми ядерними об'єктами.

Загалом США не розглядають Пакистан сьогодні як самостійну регіональну державу, яка б могла взяти на себе відповідальність в регіоні. Максимум, на що розраховують американці, - це на те, що Пакистан все ж зможе зберегти внутрішню стабільність і допоможе стабілізувати Афганістан.

Щоправда, на відносини з Ісламабадом будуть впливати потенційні загрози Сполученим Штатам, які можуть стати реальними за несприятливого розвитку подій у Пакистані. На 2025 рік він стане п'ятою за чисельністю населення країною світу, він володіє ядерною зброєю, і його банкрутство як держави за своїми наслідками для США і міжнародної безпеки привело б до ще гірших результатів, ніж події в Афганістані та Іраку. Сполученим Штатам доведеться співпрацювати з Пакистаном по багатьох напрямках, головним же чином - змогти переконати пакистанську владу розірвати відносини з численними екстремістськими і терористичними організаціями, які заперечуть принцип світської держави, закладенний в основу будівництва Пакистану одним із лідерів руху за його незалежність і першим генерал- губернатором країни М.Джинною.

Разом з тим «пакистанське питання» в американській зовнішній політиці набуло в останні роки нового виміру: воно перетворилося в складову іннованційну частину боротьби США як проти розповсюдження ядерних і ракетних технологій, так і проти ісламського різновиду міжнародного тероризму. Осмислюючи ситуацію в Пакистані, політико-військова еліта Сполучених Штатів вимушена проробляти три нові проблеми:

1)  можливі наслідки краху «проблемних» (тобто слабких і погано керованих) ядерних держав;

2)  вірогідність того, що подібні держави опиняться під контролем транснаціональних терористичних мереж;

3)  перспективи і умови запровадження «зовнішнього управління» ядерними об'єктами таких країн, щоб уникнути попадання ядерної зброї у руки терористів.

Відомості про те, що радикальні ісламісти можуть зробити спробу захопити пакистанські ядерні об'єкти, вперше з'явилися у пресі восени 2001 року. Це якраз співпало з початком антитерористичної операції США в Афганістані. Через рік в американській періодиці з'явилися публікації про можливу «втечу» пакистанських ядерних матеріалів до КНДР. Акценти у цих повідомленнях робилися на неспроможності Пакистану, який нелегально отримав ядерну зброю у 1998 році, забезпечити надійну охорону власних ядерних об'єктів.

Свою стурбованість американці аргументують принаймні трьома обставинами. По-перше, на півночі Пакистану біля кордонів гірських систем Памиру і Гіндукуша була фактично відтворена квазідержава витіснених з Афганістану талібів , які знову відновили з пакистанської території боротьбу проти афганського уряду. У 2004 році пакистанська армія була вже вимушена здійснювати масштабні бойові операції проти загонів «Аль-Каїди» і руху «Талібан» на афгано-пакистанському кордоні. На думку американських експертів, бойовики мали на меті прорватися до ядених об'єктів у західній частині Пакистану. Необхідно врахувати, що ядерні об'єкти на заході Пакистану будувалися у стратегічному тилу з точки зору сценаріїв індо-пакистанського конфліту, але зовсім не пакистано- афганського. Тому вони недостатньо захищені від можливого удару з боку Афганістану.

По-друге, відбувається активізація радикальних ісламістів всередині самої пакистанської спільноти. У грудні 2004 року експерти Національної розвідувальної ради США прогнозували, що у пакистанському суспільстві можуть виникнути рпадикальні шиїтські організації, націлені на скинення світського режиму П.Мушаррафа і боротьбу з «невірними» - американцями і індусами. Американці також вважають, що частина пакистанської армії і спецслужб (та, котра у 1990-і роки активно підтримувала «Талібан», але була усунена від влади під час «чисток» 2002-2004 років) нерозривно пов'язана з радикальними ісламістами. Якщо вони отримають підтримку у частини пакистанського керівництва, то доступ ісламських екстремістів до ядерних об'єктів буде полегшений.

Щоправда, 30 липня 2005 року П.Мушарраф зобов'язався арештувати керівників всіх діючих в Пакистані екстремістських організацій. Згодом він оголосив про те, що «ісламістька мережа» роздріблена іспілкується з допомогою кур'єрів. Ісламабад також прийняв рішення про депортацію 1400 іноземних учнів шкіл медресе. Проте потрібно пам'ятати, що значна частина ісламських радикалів діють на територіях, непідконтрольних центральній пакистанській владі.

IIo-третє, пакистанські наукові центри виявилися втягненими у транснаціональний нелегальний бізнес, який займається поставками на світовий «чорний ринок урану» ядерних технологій з Пакистану. Весною 2004 року були розкриті факти незаконого продажу пакистанських ядерних матеріалів - газових центрифуг, які дозволяють збагачувати уран-235 - в Іран, Лівію і КНДР.

Загалом американські експерти проробляють такі сценарії: розпад Пакистану і перехід його ядерного потенціалу під контроль транснаціональних кримінальних мереж; втеча пакистанських ядерних метеріалів і попадання їх в руки міжнародних терористичних організацій; втручання Індії у внутрішньопакистанські конфлікти і вихід індо- пакистанського конфлікту на новий - «параядерний» - рівень.

Варто нагадати, що раніше планів «боротьби із загрозою розпаду ядерних держав» у США не розроблялися. У Вашингтоні усвідомлюють, що позбавити Пакистан ядерної зброї з допомогою класиноївійськової операції неможливо. Тому у США обговорюються переважно невійськові сценарії утримання контролю над пакистнською ситуацією у надзвичайних обставинах і розробляються відповідні профілактичні заходи.

У цьому контксті особлива увага приділяється створенню юридичної бази для дій США на пакистанській території у критичній ситуації. Весною 2004 року на американо-пакистанських переговорах йшлося про можливе розташуваня на пакистанській території американських військ. Щоправда, пакистанська сторона відхилила цю пропозицію.

В червні цього ж року Дж.Буш оголосив про надання Пакистану статусу «основного союзника поза межами НАТО». Аналогічним статусом вже володіють Японія, Тайланд, Кувейт, Єгипет, Йорданія і Ізраїль. Такий статус дозволяє названим країнам купляти американську військову техніку і зброю на пільгових умовах. У рамках нового режиму співпраці у листопаді 2004 року Вашингтон надав Пакистану першу велику партію зброї, у тому числі шість літаків патрульної морської авіації «Оріон». Так само у грудні 2004 року в американських ЗМІ з'явилися повідомлення про те, що Ісламабад надав Пентагону право наносити удари по зайнятих талібами високогірних прикордонних районах у зоні афгано-пакистанського кордону. Пентагон, таким чином, отримав можливість проводити операції проти афганських талібів по обидві сторони афгано-пакистанського кордону, тобто і на пакистанській території.

Сполучені Штати прагнуть також підключити Пакистан до антикризових механізмів НАТО. З аналізу натовських документів можна зробити висновок, що надання допомоги Пакистану у справі захисту його ядерних об'єктів від терористів у подальшому цілком може виявитися однією з функцій НАТО.

Поряд із сценаріями «кризового реагування» у Вашингтоні розглядаються версії стабілізації Пакистану через його внутрішню еволюцію, тобто «демократизацію» політичної системи країни.

Розробляються також плани взаємодії США із розвідувальними і силовими структурами Пакистану, встновлення режиму зовнішнього контролю над будь-якою продукцією «ядерного сектора», а також надання технічної допомоги силами американських спеціалістів у справі охорони і експлуатації ядерних об'єктів Пакистану. Не виключається залучення міжнародних організацій (ООН, МАГАТЕ) до управління пакистанськими ядерними об'єктами, а також встановлення прямого контролю над ядерними об'єктами Пакистану на основі відповідного договору між Вашингтоном і Пакистаном.

Восени 2004 року між представниками МАГАТЕ і адміністрацією П.Мушаррафа відбувся письмовий обмін думками щодо контролю над експортом продукції, технологій, матеріалів й обладнання, які використовуютьтся при розробці ядерної й біологічної зброї і засобів їхньої доставки. В результаті Ісламабад суттєво модифікував своє експортне законодавство, погодившись зробити свою експортну систему більш прозорою для контролю представниками МАГАТЕ. У травні 2005 року Пакистан пішов на зустріч агенству і передав у його розпорядження зразки ядерних матеріалів зі своїх об'єктів.

Підсумовуючи сказане, можна дійти висновку, що сучасна американська політика у сфері нерозповсюдження складається з чотирьох важливих компонентів:

1)  забезпечення допуску американських спеціалістів і інспект орів США до ядерних об'єктів «ненадійних» інозмних држав;

2) розробка і укладення союзниками міжнародних угод про прийняття спільних заходів щодо протидії розповсюдженню у надзвичайних ситуаціях;

3) формування правових і політичних основ для забезпеченн в тій чи іншій формі «зовнішнього управління» ядерними об'єктами «слабких» держав з метою попередження їхнього захоплденн терористами чи іншими ворожими силами;

4)  зміцнення міжнародних норм контролю над експортом ядернних матеріалів й технологій.

Система «зовнішнього управління ядерними арсеналами» розглядається у Вашингтоні як новий варіант глобальної політики ядерного нерозповсюдження.

Отже, «пакистанські дискусії» висвітлили нову грань розуміння сучасного ядерного конфлікту. У другій половині XX століття єдино можливим сценарієм такого конфлікту вважалось зіткнення великих держав. В останні роки заговорили про можливість використання ядерних матеріалів транснаціональними терористичними організаціями. Сьогодні предметом аналізу стають сценарії виникнення конфліктів через розпад слабких ядерних держав, захоплення ядерного потенціалу таких країн транснаціональними суб'єктами, а також воєн, які можуть бути спричинені супротивом спробам силою встановити зовнішній контроль (міжнародну опіку) над ядерними об'єктами тих чи інших держав. Але можливим видається і поява прецедента нового типу конфлкту - між підтримуваними США міжнародними організаціями і «проблемними» ядерними державами, які не погоджуватимуться передати свій ядерний арсенал під міжнародний контроль.

Список використаної літератури

Работы общетеоретического характера

1.  Назарбаев Н.А., Казахстан - 2030. Процветание, безопасность и улучшение. благосостояния всех казахстанцев: Послание Президента страны народу Казахстана // Вечерний Алматы.- 1997. - 13 окт.

2.  Назарбаев Н.А. На пороге XXI века. Алматы, Онер, 1996.- 250 с.

3.  Назарбаев Н.А. Пять лет независимости. - Алматы: Казахстан, 1996. -624с.

4.  Нурсултан Назарбаев: Моя цель - построить нормальное демократическое общество // Казахстанская правда. - 2002. - 7 февраля.

5.  Об основных направлениях внутренней и внешней политики на 2003 год. Послание Президента народу Казахстана Астана, апрель 2002 г.// Казахстанская правда. - 2002. - 2 мая.

6.  Актуальные проблемы внешней политики Казахстана. Сборник статей под редакцией Токаева К.К. Подготовлено МИД Республики Казахстан. М.: Русский Раритет - 1998 г., 450 с.

7.  Токаев К.К. Внешняя политика: Время размышлений, время действий. //Казахстан и мировое сообщество. - 1995, №2

8.  Токаев К.К. Под стягом независимости. Очерки внешней политики. -Алматы: Билим, 1997.- 610 с.

9.  Токаев К.К. Внешняя политика Казахстана в условиях глобализации. –А.: Онер, 2000. - 584 с.

10.  История Казахстана в лицах: Политические портреты / под ред. Григорьева В.К. и Кусаинова А.К. - Акмола, 1999. - 128 с.

2. Источники

1.  Устав Организации Объединенных Наций (Сан-Франциско, 26 июня 1945 г.)

2.  Сборник важнейших документов по международному праву. М. 1996-1997гг.

3.  Совместное заявление Президента Соединенных Штатов Джорджа У. Буша и Президента Казахстана Нурсултана А. Назарбаева: новые взаимоотношения. // ПВ.

4.  Стратегия Ассамблеи народов Казахстана на среднесрочный период (до 2007 года) // Утверждена Указом Президента Республики Казахстан от 26 апреля 2002 года, № 856

5.  . Соглашение между Правительством Республики Казахстан и Правительством Соединенных Штатов Америки о стимулировании капиталовложений. Вашингтон, 19/05/92. (с момента подписания) Опубликовано в Бюллетене международных договоров, 1997, № 1

6.  Соглашение между Правительством Республики Казахстан и Правительством Соединенных Штатов Америки относительно сотрудничества по облегчению оказания содействия. Вашингтон, 20/05/92. (с момента подписания)

7.  Соглашение о торговых отношениях между Республикой Казахстан и Соединенными Штатами Америки. Вашингтон, 19/05/92. (c 18 февраля 1993 года)

8.  Меморандум о взаимопонимании между Президентом Республики Казахстан Н.Назарбаевым и Председателем Правления корпорации "Шеврон" К.Т.Дерром. Алматы, 06/04/93. (с момента подписания).

9.  Договор между Республикой Казахстан и Соединенными Штатами Америки о поощрении и взаимной защите капиталовложений. Вашингтон, 19/05/92. (с 12 января 1994 года) / Опубликовано в Бюллетене международных договоров, 1997, № 1 и № 6

10.  Принципы сотрудничества между Республикой Казахстан, Корпорацией иностранных частных инвестиций и Американо-казахстанским советом по экономическому развитию. Вашингтон, 14/02/94. (со дня подписания).

11.  Хартия о демократическом партнерстве между Республикой Казахстан и Соединенными Штатами Америки. Вашингтон, 14/02/94. (с момента подписания). / Опубликовано в Бюллетене международных договоров, 1994, № 1-2

12.  Соглашение между Правительством Республики Казахстан и Правительством Соединенных Штатов Америки о сотрудничестве в области науки и технологий. Вашингтон, 14/02/94. (со дня подписания). Опубликовано в Бюллетене международных договоров, 1994, № 3-4

13.  Заявление о принципах создания американо-казахского комитета по оборонной конверсии. Вашингтон, 14/02/94. (с момента подписания).

14.  Рамочное соглашение между Республикой Казахстан и Соединенными Штатами Америки. Алматы, 07/10/94. (с момента подписания).

15.  Соглашение между Правительством Республики Казахстан и Правительством Соединенных Штатов Америки в связи с перемещением высокообогащенного урана, находящегося на Ульбинском металлургическом заводе. Алматы, 07/10/94. (с момента подписания).

16.  Соглашение между Правительством Республики Казахстан и Правительством Соединенных Штатов Америки по неправительственным организациям, осуществляющим программы помощи США для Казахстана. Алматы, 01/11/94. (с момента подписания). / Опубликовано в Бюллетене международных договоров, 1995, № 2-3

17.  Соглашение о покупке [между Республикой Казахстан и Соединенными Штатами Америки]. Алматы, 17/11/94. (с момента подписания)

18.  Соглашение между Правительством Республики Казахстан и Правительством Соединенных Штатов Америки относительно деятельности Корпуса Мира США в Республике Казахстан. Вашингтон, 22/12/94. (с момента подписания). / Опубликовано в Бюллетене международных договоров, 1997, № 1

19.  Меморандум о взаимопонимании по сотрудничеству между Республикой Казахстан и Соединенными Штатами Америки в области реабилитации, реконструкции и дальнейшего развития нефтегазового сектора Казахстана. Вашингтон, 20/03/95. (с момента подписания). / Опубликовано в Бюллетене международных договоров, 1995, № 2-3

20.  Письмо о намерении по вопросам технического сотрудничества между Республикой Казахстан и Соединенными Штатами Америки в области стандартизации и метрологии. Вашингтон, 20/03/95. (с момента подписания). / Опубликовано в Бюллетене международных договоров, 1995, № 2-3

21.  Заявление о намерении по финансированию технико-экономических обоснований для совместных проектов между Правительством Республики Казахстан и Правительством Соединенных Штатов Америки. Вашингтон, 20/03/95. (с момента подписания). / Опубликовано в Бюллетене международных договоров, 1995, № 2-3

22.  Казахстанско-американское совместное заявление о мире, безопасности и нераспространении. Вашингтон, 20/03/95.(с момента подписания) / Опубликовано в Бюллетене международных договоров, 1997, № 6

23.  Совместное заявление Премьер-министра Республики Казахстан и Вице-Президента Соединенных Штатов Америки по сотрудничеству в поддержании верховенства закона и борьбы с преступностью. Вашингтон, 20/03/95. / Опубликовано в Бюллетене международных договоров, 1997, № 6

24.  Казахстанско-американская декларация по торговому, инвестиционному и экономическому сотрудничеству. Вашингтон, 27/03/95. (с момента подписания). / Опубликовано в Бюллетене международных договоров, 1995, № 2-3

25.  Соглашение между Правительством Республики Казахстан и Правительством Соединенных Штатов Америки о сотрудничестве в рамках программы "ГЛОУБ". Вашингтон, 27/03/95. (с момента подписания). /* публиковано в Бюллетене международных договоров, 1997, № 2

26.  Соглашение между Правительством Республики Казахстан и Правительством Соединенных Штатов Америки о сотрудничестве в области защиты окружающей среды и природных ресурсов. Вашингтон, 27/03/95. (с момента подписания). / Опубликовано в Бюллетене международных договоров, 1997, № 2

27.  Заявление о намерении относительно сотрудничества между Республикой Казахстан и Соединенными Штатами Америки в области энергетической политики. Алматы, 17/04/95. (с момента подписания). / Опубликовано в Бюллетене международных договоров, 1995, № 2-3

28.  Соглашение между Правительством Республики Казахстан и Правительством Соединенных Штатов Америки [об оказании содействия в борьбе с незаконным оборотом наркотических веществ]. Алматы, 06/05/97. (с момента подписания). / Опубликовано в Бюллетене международных договоров, 1998, № 1

29.  Заключительный доклад казахстанско-американской совместной комиссии. Вашингтон, 18/11/97. (с момента подписания). / Опубликовано в Бюллетене международных договоров, 1998, № 1

30.  Программа действий по экономическому партнерству Республики Казахстан и США. Вашингтон, 18/11/97. (с момента подписания). / Опубликовано в Сборнике документов по международному праву, т.2

31.  Совместное заявление Правительства Республики Казахстан и Правительства Соединенных Штатов Америки по вопросам сотрудничества в консульской сфере. Алматы, 03/11/98. (с момента подписания).

32.  Казахстанско-американское совместное заявление по терроризму. Алматы, 03/11/98. (с момента подписания).

33.  Заявление о намерениях между Правительством Республики Казахстан и Правительством Соединенных Штатов Америки о сотрудничестве по консульским вопросам. Астана, 26/05/99. (с момента подписания).

34.  Соглашение между Республикой Казахстан и Соединенными Штатами Америки в области мирного использования ядерной энергии. Вашингтон, 18/11/97. (с 5 ноября 1999 г.)

35.  Совместное Казахстанско-Американское заявление о сотрудничестве в области малого предпринимательства. Вашингтон, 17/12/99. (с момента подписания).

36.  Совместное казахстанско-американское заявление о сотрудничестве в области агробизнеса и финансировании сельского хозяйства. Вашингтон, 17/12/99. (с момента подписания).

37.  Меморандум о взаимопонимании между Правительством Республики Казахстан и Правительством Соединенных Штатов Америки о сотрудничестве по консульским вопросам. Вашингтон, 17/12/99. (с момента подписания).

38.  Заключительный доклад казахстанско-американской совместной комиссии. Вашингтон, 20/12/99. (с момента подписания).

39.  Протокол к «Программе действий по экономическому партнерству между Республикой Казахстан и США» по сотрудничеству в области агробизнеса и финансирования. Вступил в силу 19.12.2000 г.

40.  Обменные ноты, составляющие неотъемлемую часть Соглашения между Правительством Республики Казахстан и Правительством Соединенных Штатов Америки о сотрудничестве и взаимопомощи между таможенными службами этих стран, подписанного в Вашингтоне 18 ноября 1997 года. Вступила в силу 23.05.00

41.  Соглашение между Правительством Республики Казахстан и Правительством Соединенных Штатов Америки о взаимопомощи и сотрудничестве между таможенными службами их стран /. Вступило в силу 21.08.00 г.

42.  Обменные ноты о продлении срока, составляющие неотъемлемую часть Соглашения между Республикой Казахстан и Соединенными Штатами Америки относительно уничтожения шахтных пусковых установок межконтинентальных баллистических ракет, ликвидации последствий аварийных ситуаций и предотвращении распространения ядерного оружия, подписанного в Алматы 13.12.93 г. Вступила в силу 05.12.00 г.

43.  Меморандум о взаимопонимании между Правительством РК и Правительством США о дальнейшем развитии двустороннего сотрудничества и поддержке местных инициатив в Казахстане. Вступил в силу 21 декабря 2001 г.

44.  Декларация об энергетическом партнерстве между Республикой Казахстан и Соединенными Штатами Америки. Вступил в силу 21 декабря 2001 г.

45.  Соглашение в форме обмена письмами, касательно поправки Джексона-Веника. Вступило в силу 21.12.01 г.

3. Монографии и статьи

1.  Акимбеков С. Война по расписанию. // Континент, №8, 2003, с. 16-18.

2.  Антонова Л.А. Штрихи к политическому портрету Джорджа У. Буша. // США: экономика, политика, идеология. - 1999.-N 11.-С.52-61,

3.  Арыстанбекова А.Х. Объединенные нации и Казахстан. – А.: Дайджест-Пресс, 2002 г. – 432 с.

4.  Бережков А. Выборы по-американски: президентский тупик // Эхо планеты.- 2000.- N 47.- С.6-9.

5.  Бережков А. Бизнес-план Буша: прорыв или авантюра? // Эхо планеты.- 2003.- N 4.- C.5-9.

6.  Богатуров А. Без перемен не обойтись. // Азия и Африка сегодня, №3, 1991.

7.  Богданов Д.Ю. Контуры внутренней политики. // The New York Times, 16.04.2001.

8.  Браницкая С. Доброе утро, последний герой // Деловые люди.-2001.- N 127.- С.6-10.

9.  Бурлацкий Ф.М., Галкин А.А. Социология, политика международных отношений. – М.

10.  Гарбузов В.Н. Администрация Джорджа У.Буша. // США и Канада, 2001, № 4.

11.  Гарбузов В.Н. Богданов Д.Ю. Президент Буш и парадоксы «сострадательного консерватизма». // США, Канада: экономика, политика, культура.— 2001.— N 8.-С.3-25

12.  Государственные, национальные, классовые институты во внешней политике. // Мировая экономика и международные отношения. – 1989 г., №2

13.  Джексон Джейнс. США на рубеже веков. / Под ред. С.Рогова. – Москва: Наука, 2000, с. 46-47.

14.  Джексон Джейнс. Буш и европейцы // Internationale Politik.- 2001.- N 6.- С.28-40.

15.  Джозеф С. Най (младший). Взаимозависимость и изменяющаяся международная политика. // Мировая экономика и международные отношения. – 1989 г., №12, с. 73-81.

16.  Джон Ле Карре: У америки приступ исторического помешательства. // Эхо планеты. Дайджест. - №5, январь/февраль, 2003. С. 22-23.

17.  Золотухин В.П. Внутриполитические инициативы президента Буша // США, Канада: экономика, политика, культура.— 2001.— N 8.-С.62-80.

18.  Кадик Л. Американская шестерка // Власть.- 2000.- N 4.- С. 38-40.

19.  Кирильченко Ю. Джордж Буша сын "Одинокой звезды" // Эхо планеты.- 2000.- N 23.- С.18-21.

20.  Кирсанов Д., Федяшин А. "Техасский Белый дом" Буша // Эхо планеты. - 2001.- N 45-46.- С.14-15.

21.  Козырев А.В. ООН против тоталитаризма. // Международная жизнь, 1990 г. -№12

22.  Коммерсантъ, 27.04.2001.

23.  Куколка Ю. Проблемы теории международных отношений. – М., 1980.

24.  Кучинс.Э. Проблемы становления американо-российских отношений. // The New York Times, 2001. – 12.02.

25.  Кучинс Эндрю - директор российской и евразийской программы Фонда Карнеги. "Andrew Kuchins. U.S.-Russian Relations: An Agenda for Renewal. Перевод С.Г. Рогульcкого .

26.  Муташев С. Боже, храни Америку. // Континент, №8, 2003, с.20-21.

27.  Оласки М. Трагедия американского сострадания // Техасский университет (г. Остин).

28.  Оласки М. Обновление американского сострадания // Техасский университет (г. Остин).

29.  Оласки М. Сострадательный консерватизм // Техасский университет (г. Остин).

30.  Россия - США: Визит Д. Буша в Россию // Эхо планеты. - 2002. - №23. – с.6-9.

31.  Русаков Е. Американские качели // Новое время. - 2000.- N 40.- С.28-31.

32.  Русаков Е. Со слоном или на осле // Новое время. - 2000.- N 43 - С.26-29.

33.  Русаков Е. Демократия в стрессе // Новое время. - 2000.- N 46.- С.7-9.

34.  . Русаков Е. Пиррова победа // Новое время. - 2000.- N 51.- С. 21-23.

35.  Сергиенко В. Война и мир. Другие 48 часов. // Континент, №6, 2003, с. 18-19

36.  Травкина Н.М. От противоракетной обороны к бюджетной. - "Независимая газета", 21.04.2001.

37.  Цыганков П.А. Теория международных отношений. - М., 2002 г.

38.  Чудодеев А. На высшем уровне // Итоги. - 2001.- N 46.- С.14-20

39.  Янов А. Внешнеполитические актеры на американской сцене // Деловые люди. - 2001.- N 119 (Февр.).- С.125-126.