Вексельний обіг і перспективи його розвитку в Українi

o 8/1.Выдача векселя с отметкой о поручительстве (или с гарантией об

оплате)

o 1/2. Предоставление документов для выдачи вексельного

поручительства (аваля)

o 2/3. Выдача расписки в получении векселя

o 3/4.Юридическая и экономическая экспертиза документов

o 4/5.Возврат векселя в случае принятия решения об отказе в

поручительстве

o 5/6.Заключение договора о предоставлении аваля

7.Оформление индоссамента на векселей

8. Подписание Акта приема-передачи векселя

9.Оплата стоимости векселя

o 7/10.Оформления поручительства по векселю

o 6/11. Оплата комиссионного вознаграждения

o 9/12. Аналитический учет выданного поручительства по векселю

13.Передача векселя в кассу на хранение

o 10/14.Предъявление векселя к платежу

o 11/15.Подписание Акта предъявления векселя к платежу

16. Оплата векселедателем(плательщиком) вексельных сумм (и

процентов,если они предусмотрены)

o 12/17. Неплатеж по векселю

o 14/18. Оплата вексельного обязательства в порядке поручительства

19. Перечислкние платежа по векселю

20.Возврат векселя с отметкой о погашении

o 13/21 Осуществление протеста в неплатеже по векселю

o 15/22. Предъявление требования в порядке регресса о платеже по

векселю

o 16/ 23. Погашение суммы,связанной собязательствами по просроченному

векселю

24. Выдача кредита

25. Невозврат кредита и (или) процентов по нему

26. Обращения взыскания на заложенные векселя (через судебные органы)

Гарантiйна операцiя, що здiйснюється у банках з векселями, полягає в

прийнятті банком на себе вiдповiдальностi по зобов’язанням будь-якої

зобов’язаної за векселем особи - акцептанта, векселедавця, iндосанта

шляхом авалювання векселя. Якщо клієнт, отримувач даной послуги банку, не

зможе виконувати свої зобов’язання по вiдношенням до свого контрагента, а

саме у визначений термiн погасити вексель, банк бере на себе оплату даних

зобов’язань, тобто банк страхує ризик непогашення кредиту у формi гарантії

платежу, при чому гарантiя є безвiдзивною i не залежить вiд виконання

сторонами угоди ( клієнтом та його контрагентом) своїх зобов’язань. Cаме за

страхування даного ризику банк отримує певну винагороду . Приймаючи на себе

таку вiдповiдальнiсть, банк, як правило, вимагає вiд клієнта надання

забезпечення у виглядi застави цiнних паперiв, нерухомостi тощо.

Таким чином, у разi не оплати платником пред’явленого йому

векселя, векселедержатель звертається з пропозицiєю про оплату до банку -

авалiста. Пiсля оплати авальованого векселя банк - авалiст набуває право

регреснoї вимоги проти особи, за яку вiн надав аваль, а також проти усiх

зобов’язаних за векселем осiб.

При цьому для банку важливо визначитися iз ступенем ризику, що

виникає при авалi. Тому не рекомендується видавати аваль за векселями :

- недомiцiльованими;

- термiном платежу по пред’явленню; якщо не визначений строк для

пред’явлення ; строк перевищує 6 мiсяцiв з моменту пред’явлення;

- юридичних осiб, векселя яких опротестовувались за останній рiк;

платiжнi документи яких знаходяться на картотецi №2; які мають прострочені

зобов’язання по наданих позиках; до яких банком були застосованi штрафнi

санкції.

Вищенаведений перелік різновидів банкiвських операцiй з векселями

носить доволi теоретичний характер i має лише спільне визначення iз

сутнiстю кожної з цих операцiй . В житті цi форми набувають разючі

багатосторонностi й мають багато нюансів, що дозволяє вексельному обiгу

зайняти значуще мiсце при здiйсненi у господарської дiяльностi ,а також у

сферi мобiльного перерoзподiлу фiнансових ресурсiв.

Аналізуючи структуру операцій з векселями ми бачимо (див. графік 1), що

більшу половину операцій з векселями займає доміціляція (58 %), тобто в

банках переважають комісійно-кредитні операції.

Здійснивши факторний аналіз операцій з векселями, як збільшится об’єм

операцій з векселями від появи нових емітентів (див. графік 2), ми бачимо,

що склалась стійка тенденція до росту операцій з векселями від появи нових

емітентів. Це обумовлено тим, що ринок цінних паперів тільки формується і

поява нових емітентів різко розширяє поле діяльності.

Отже, вексельний обiг саме за допомогою операцiй КБ набуває строго

визначеного i упорядкованого характеру. При цьому:

по-перше, комплексне здiйснення операцiй iнкаcо, врахування й застави

векселiв створює умови для передбачуваності строкiв надходження платежiв (

якщо взяти до уваги, що без вексельного обігу підприємства України нинi

чекають їх місцями, то це велике благо);

по-друге, вексельна форма безготівкових розрахункiв комплексу

постачальнику тимчасове відволікання коштiв з його господарського обороту,

відшкодовує затрати виробництва та обiгу i значною мiрою гарантує

отримання чистого доходу у виглядi прибутку.

До цього же сфера вексельного обiгу є дуже привабливою для банку,

оскільки дозволяє розширити коло своєї дiяльностi, а

вiдповiдно з’являються бiльш широкi можливостi для отримання додаткового

прибутку. Таким чином, поєднуючи фактори привабловастi сфери вексельного

обiгу для банкiв й виключну її важливiсть для всієї економічної системи,

можна говорити про те, що робота банку з векселями у сучасний перiод

набуває певної значимості i потребує бiльш детального вивчення, яке має

грунтуватися на аналiзi дiяльностi КБ у цiй сфері , оскiльки першi кроки у

данному напрямку вже зробленi.

2.4 Правове регулювання вексельного обігу в Україні.

Розвиток вексельного обігу неможливий без створення правового

забезпечення, яке, з одного боку, гарантувало б можливість більш широкого

його застосування, а з іншого, -безумовне стягнення вексельного боргу.

Правовою основою вексельного обігу в Україні є:

1)національні законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти України;

2)положення Одноманітного вексельного закону, прийнятого Женевською

вексельною конвенцією у 1930 році.

Першим кроком на шляху відродження векселя у нашій державі було

прийняття 18 червня 1991 року Верховною Радою України Закону "Про цінні

папери і фондову біржу"[21]. І,хоча, ст. 3 Закону тільки допускає випуск і

обіг векселя, а ст. 21 дає визначення поняття "вексель" і перелічує

реквізити переказного і простого векселів, чого явно недостатньо для

правової регламентації вексельного обігу, однак було зроблено головне –

створено юридичне поле функціонування векселя. Вексель було законодавчо

визнано як один з інструментів фінансово-господарського життя.

Відповідно до Постанови Верховної Ради "Про порядок набуття чинності

Закону Української РСР "Про цінні папери і фондову біржу", Закон введено в

дію з 1 січня 1992 року. Кабінету Міністрів було доручено визначити порядок

випуску і обігу векселів; відповідні доручення були дані Міністерству

фінансів і Національному банку України. Майже одночасно, з інтервалом в

один місяць, були прийняті нормативні акти вищеназваних органів, де

висловлюється пропозиція про необхідність використання Положення про

переказний і простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР

від 7 серпня 1937 року № 104/1341[22]

Ця пропозиція була підтверджена Постановою Верховної Ради України від

17 червня 1992 року "Про застосування векселів у господарському обороті

України"[23]. Постановою вводився вексельний обіг з використанням простого

і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року, при

цьому Кабінету Міністрів України і Національному банку було доручено вжити

всіх необхідних заходів для повноцінного використання векселів в

господарському обізі.

Спеціальним листом Національного банку України від 25.02.93 р. №

22001/85 до установ банків було надіслано Положення про переказний і

простий векселі, яке по суті дослівно відтворювало текст Положення про

переказний і простий вексель, затвердженого ЦВК і РНК СРСР 7 серпня 1937

року[24]. У свою чергу Положення 1937 року знаходиться у тісному

взаємозв'язку з основними положеннями Женевсь-кого Одноманітного

вексельного закону 1930 року. Тим самим, законодавець дотримувався певної

послідовності (спадковості) у системі вексельного законодавства, здійсненої

шляхом прямої імплантації норм міжнародного права у національне

законодавство. Крім того, одночасно з вищезгаданим документом, Національним

банком України був затверджений Порядок проведення банками операцій з

векселями від 25.02.93 р., який забезпечував створення механізму

використання векселя як знаряддя кредитування і як платіжного засобу[25].

Застосування цих двох нормативних актів значно розширювало можливості

правового регулювання вексельного обігу.

Одночасно із створенням нормативної бази, регулюючої вексельний обіг,

були видані нормативні акти, покликані активізувати вексельний обіг. З цією

метою був виданий 17.05.93 р. Декрет Кабінету Міністрів № 52-93 "Про

операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”[26].

Нині цей Декрет втратив силу у зв'язку з прийняттям 15 вересня 1995

року Закону України "Про операції з даваль-ницькою сировиною у

зовнішньоекономічних відносинах"[27].

Велике значення для ефективності використання векселя має швидкість і

реальність виконання вексельних зобов'язань. Ці питання регулюються ст. 34

Закону України "Про нотаріат", прийнятого 2 вересня 1993 року[28]. Дана

стаття передбачає як один з видів нотаріальних дій, що здійснюються в

нотаріальних конторах, опротестування векселів. У ст. 92 цього ж Закону

викладено перелік можливих видів протестів: протест про неоплату, неакцепт

або недатування акцепту. Порядок внесення протестів здійснюється відповідно

до законодавства України про простий і переказний векселі. Конкретизація

вищезгаданих питань знайшла своє відображення в Інструкції "Про порядок

здійснення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердже-ної наказом

Міністерства юстиції України від 14.06.94 р. №18/5[29].(На сьогодні вже діє

Указ Президента України “Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” №

932\98 від 23.08.98, яким встановленно, що векселі, опротестовані

нотаріусами в установленому законом порядку, є виконавчими документами).

Таким чином, до середини 1994 року загалом було завершено створення

нормативної бази вексельного обігу. Однак його механізм запустити так і не

вдалося. Цьому було немало причин як об'єктивного, так і суб'єктивного

характеру.

Початком другого періоду розвитку вексельного законодавства, на наш

погляд, потрібно вважати Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530

"Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів

підприємницької діяльності України"[30]. Цим Указом як засіб оформлення

взаємної заборгованості суб'єктів підприєм-ницької діяльності був введений

звичайний товарний вексель. З метою роз'яснення положень Указу Національний

банк України затвердив Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і

оформлення її векселями від 22.09.94 р. № 193[31], який містить чотири

блоки цієї процедури, а саме:

1) оформлення і облік платіжних документів;

2) проведення заліку взаємної заборгованості;

3) вексельне оформлення простроченої заборгованості;

4) подальші операції з векселями.

Однак цілу низку організаційно-технічних питань не було з’ясовано, і

Національний банк України 30.09.94 р. спрямував роз'яснення № 17217/640

"Про роботу установ банків в Україні в зв'язку з оформленням заборгованості

суб'єктів підприємницької діяльності України векселями"[32].

Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530 передбачав

рефінансування Національним банком України облікових і позикових операцій з

векселями, які здійснюються комерційними банками. Роз'яснення з

кредитування комер-ційних банків за операціями, пов'язаними з вексельним

обігом, затверджені Постановою Правління Національного банку України від 5

грудня 1994 року № 203, передбачали проведен-ня рефінансування або шляхом

прийняття векселів під заставу або шляхом їх переобліку.

З метою корекції термінів проведення взаємного заліку і оформлення

простроченої заборгованості векселями у бік їх подовження, необхідні зміни

внесені Указом Президента України від 14.10.94 р. "Про оперативну

міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи і про деякі заходи з

упорядкування розрахунків і платежів"[33].

У міру наближення терміну платежу за векселями, знову були спрямовані

"Роз'яснення відносно використання векселів в господарському обізі"[34]

телеграмою Національного банку України від 22.02.95 р. N 15010/48.

Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530 передбачає постійне

використання векселів для оформлення простроченої заборгованості.

Незабаром, після першого взаємозаліку, Постановою Кабінету Міністрів

України від 31 травня 1995 року № 379 "Про проведення заліку взаємної за-

боргованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення

простроченої заборгованості векселями"[35] було передбачено проведення у

червні 1995 року другого взаємо-заліку.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.12.95 р. №

960 "Про проведення заліку взаємної заборго-ваності суб'єктів

підприємницької діяльності України і оформлення заборгованості

векселями"[36] відбувається третій взаємозалік. У виконання даної Постанови

Уряду Національ-ний банк України прийняв Порядок проведення заліку взаємної

заборгованості з подальшим оформленням її векселями, затверджений

Постановою Правління НБУ від 04.12.95 р. і надіслав листом № 22017/940-5855-

322[37]. Цей Порядок, в основному, регламентує організаційно-технічну

сторону використання векселів. Вказаний документ передба-чає використання

при проведенні заліку не тільки простих, але й переказних векселів.

У зв'язку з енергетичною кризою в Україні і зростаючою заборгованістю

Російській Федерації Кабінет Міністрів України приймає Постанову від

12.06.1996 р. № 641 “Про затвердження порядку погашення боргових

зобов'язань підприємств, установ і організацій за спожитий природний газ,

поставлений з Російської Федерації в 1994 році”[38], відповідно до якої

оформлення простроченої заборгованості відбувається за допомогою векселів.

З 1999 року на українському вексельному ринку з'явилися так звані

“податкові” векселі. Відповідно до Порядку випуску, обігу і погашення

векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні

(пересилці) товарів на митну територію України[39], податковий вексель - це

звичайний вексель, який видається платникам ПДВ на суму податкового

зобов'язання при ввезенні (пересилці) товарів на митну територію

України. Векселедержателем є державна податкова адміністрація за місцем

реєстрації векселедавця як платника ПДВ.

Наступним етапом формування нормативно-правової бази вексельного

обігу в Україні була Постанова Кабінету Міністрів України від 27.06.1996

року № 689 “Про затвер-дження порядку застосування векселів Державного

казна-чейства”[40]. Казначейські векселі можуть використовуватися для:

- погашення кредитної заборгованості за згодою відповідних кредиторів

(розрахунки казначейськими векселями здійснюються за вексельними сумами);

- продаж юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства

України;

- застави з метою забезпечення зобов'язань перед резидентами відповідно до

законодавств про заставу;

- зарахування в оплату податків до державного бюджету за бажанням

векселедержателя.

Нарівні з нормативними актами, що містять переважно норми вексельного

права, існують такі, в яких регламентуються окремі питання вексельного

обігу. Розглянемо їх, об'єднавши в окрему групу.

Ще до прийняття Закону України "Про цінні папери і фондову біржу",

ст. 24 Закону України від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в

Україні"[41] допускала в фінансових і кредитних відносинах підприємств

використання товарного векселя. Ст. 53 Закону України від 2 жовтня 1992

року “Про заставу”[42], регламентувала порядок укладення договору застави

цінних паперів, в тому числі векселя. Відповідно до норми цього Закону

застава векселя здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю

індосованого цінного папера. Про можливість використання застави цінних

паперів для кредитування згадано також у п.4 ст. 8 Закону України від 20

березня 1991 р. “Про банки і банківську діяльність”[43], де зазначено, що

Національний банк України видає кредити іншим банкам під заставу векселів і

цінних паперів. З відносин застави витікає такий специфічний метод

виконання зобов'язань, як внесення цінних паперів до депозиту.

Таким чином, законодавець не тільки розширював правове поле

застосування векселя, але іноді й звужував його. Зокрема, пункт 17

Положення про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії, затвердженого

Указом Президента України від 19 лютого 1994 року[44], забороняє

інвестиційному фонду випускати векселі. Проте, уявляється, що нині

переважає тенденція лібералізації вексельного обігу. Так, Правила

виготовлення і використання вексельних бланків, затверджені Постановою

Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 вересня

1992 року[45], передбачали запов-нення вексельного бланка тільки

друкарським способом. У той же час, згідно з Постановою Кабінету Міністрів

України від 15 березня 1995 року № 177 "Про внесення змін до правил

виготовлення і використання вексельних бланків, затверджених Постановою

Кабінету Міністрів України і Національ-ного банку України від 10 вересня

1992 року № 528", допускалося заповнення вексельного бланка як друкарським,

так і недрукарським способами.

З метою розширення сфери обігу векселів 26 липня 1995 р. був прийнятий

Указ Президента України "Про розширення сфери обігу векселів"[46], що

передбачав скасування обмежень відносно розміру суми зобов'язань за одним

векселем, яка встановлювалася угодою суб'єктів господарської діяльності.

Необхідно відмітити, що Указом Президента України від 2 листопада 1993

р. № 504 "Про сплату державного мита за вексельні бланки"[47] вводилося

відповідне мито, яке зараховується до прибутку Державного бюджету. Виданий

у виконання даного Указу лист Національного банку України від 01.12.93 р. №

22001/279-7230 "Про порядок обліку та видачі простих та переказних

векселів"[48] забороняв виготовлення бланків векселів підприємствами і

банками. Законом України від 2 липня 1995 р. "Про внесення змін і

доповнень до деяких законодавчих актів України" встановлювалося державне

мито за здійснення протесту векселя у розмірі 0,3% неоподатковуваного

мінімуму прибутків громадян.

Отже, можна резюмувати, що основи вексельного права в Україні

закладені. Однак низка питань вексельного обігу продовжує регламентуватися

широким колом розрізнених нормативно-правових актів.

Крім того, дуже важливим є наступне :

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11