Формування ресурсів коммерційних банків

Формування ресурсів коммерційних банків

ФОРМУВАННЯ РЕСУРСІВ комерційних банків

П Л А Н

Введення

1. Джерела формування кредитних ресурсів комерційних банків

1.1 Власний капітал

1.2 Притягнуті засоби

1.2.1 Депозитні операції комерційних банків

1.2.2 Міжбанківський кредит

1.3 Сучасний стан формування кредитних ресурсів у Україні

1.3.1 Депозити юридичних осіб

1.3.2 Ринок міжбанківських кредитів в Україні

2 Аналіз діяльності банків по формуванню і розміщенню кредитних ресурсів

2.1 Аналіз діяльності банків у 1998 році.

2.2 Аналіз структури балансів найбільших банків України на 1.10.1998

ВИСНОВКИ

РЕКОМЕНДАЦІЇ

Список використаної літератури

Введення

Формування банками кредитних ресурсів, а також їхнє використання

зв'язане з функціями кредиту і насамперед з перераспредилительной функцією.

Перераспредилительные процеси зв'язані з однієї сторони з акумуляцією

кредитних ресурсів, а з іншого боку - з розміщенням їх у позички.

Раніше діяла система централізованого формування і використання

позичкового фонду приводила до того, що в банківській сфері питанням

формування ресурсної бази не віддавалося належного значення. Видача коротко-

і довгострокових позичок заснуваннями банків не була поставлена в

залежність від наявності в них кредитних ресурсів. Контроль за стійкістю

фінансового положення банків і ліквідністю їхнього балансу не здійснювався.

Монополія банків на проведення кредитних операцій, тверде закріплення

за ними відповідної клієнтури, перебування банківських заснувань на

кошторисному фінансуванні не сприяли підвищенню зацікавленості їхніх

працівників у розширенні й удосконалюванні операцій по залученню ресурсів.

Сформована практика формування і використання кредитних ресурсів не

відповідала потребам ринкової економіки. Тому, в умовах переходу до ринку,

функціонування банків на принципах комерційного розрахунку турбота про

створення стабільної якісної ресурсної бази є однієї з основних задач у

їхнє діяльності.

Усе це визначає актуальність даної теми в даний час. Виходячи з

тематики в даній роботі були поставлені задачі:

- розглянути основні джерела кредитних ресурсів;

- вивчити ситуацію по залученню кредитних ресурсів, що склалася в

даний час в Україні ;

- проаналізувати діяльність банків по залученню і використанню

ресурсів у 1997-1998 р..

1. ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ

1.1 Власний капітал банку

Для створення комерційного банку необхідний визначений власний

капітал, що маючи чітко виражену правову основу і функціональну

визначеність утворить фінансову базу розвитку банку. У порівнянні з іншими

сферами підприємницької діяльності власний капітал банку займає невелика

питома вага в сукупному капіталі. Це порозумівається специфікою діяльності

банку як заснування, що здійснює мобілізацію вільних ресурсів на грошовому

ринку і надання їх у борг.

Тому власний капітал банківської діяльності має несколько інше

призначення, чим в інших сферах підприємницької діяльності. Якщо в останніх

- це забезпечення платоспроможності і виконання більшості оперативних

функцій підприємстві й організацій, то в банків власний капітал служить

прежде для страхування інтересів вкладників ( захисна функція капіталу ) і

в меншій мері -фінансового забезпечення оперативної діяльності. У цьому

зв'язку розмір власного капіталу є чинником забезпечення надійності

функціонування банка і повинний знаходитися під твердим контролем органів,

що регулюють діяльність комерційних банків. Тому, є підстави вважати, что

власний капітал банків виконує і регулюючу функцію: через фіксування его

розмірів регулювальні органи впливають на діяльність комерційних банків у

цілому.

Захисна функція власного капіталу включає страхування внесків і

депозитів, що гарантує інтереси кредиторів банку у випадку його чи

ліквідації банкрутства, а також забезпечення функціонування банку навіть з

появою збитків по його поточній діяльності. Ці збитки, як правило

покриваються за рахунок поточної прибутку. Якщо її недостатньо, а також для

покриття непередбачених витрат використовується частина власного капіталу.

Тому, якщо банк має достатній резервний капітал , він тривалий час може

вважатися надійним і платоспроможної навіть з появою збитків по його

основній діяльності.

Сутність регулюючої функції власного капіталу банку зводиться до

того, що серед установлених для банків економічних нормативів важливе місце

приділяється тим, при численні яких використовується власний капітал банку.

Так, установлення показника платоспроможності банків, тобто

мінімального співвідношення між власним капіталом і сумою зважених по

ступені ризику активів, має своєю метою запобігти надмірній мінімізації

ними власного капіталу заради максимізації одержуваних доходів, зменшити

ризик банкрутства і підсилити захист інтересів клієнтів і кредиторів.

Багатофункціональне призначення власного капіталу банку робить його

неоднорідним по складу. Одна частина, призначається для забезпечення

оперативної діяльності, є найбільш постійної і виступає у формі статутного

фонду, частково резервного фонду, фонду амортизації, фондів економічного

стимулювання.

Друга частина призначена для страхування активних і інших операцій

банку від збитків. Ця частина більш рухлива і виступає у формі страхового

фонду, частково резервного фонду, резервів для покриття збитків, зв'язаних

з непогашенням позичок. Третя частина призначена для цілей регулювання

розміру власного капіталу банку, хоча може використовуватися як для

забезпечення оперативної діяльності так і для страхових потреб.

У залежності від джерел і порядку формування власний капітал банку

підрозділяють на: акціонерний капітал, резервний капітал, нерозподілений

прибуток і довгострокові зобов'язання.

Акціонерний капітал займає базове місце в капіталі банку, оскільки

через нього реалізується права власників банку - право на доход і право на

керування банком. В економічній літературі нерідко акціонерним капіталом

називають весь власний капітал на тім підставі, що він належить банку, а

виходить, і акціонерам .

Акціонерний капітал спочатку формується у виді статутного фонду при

створенні комерційного банку за допомогою внесків засновників, випуску і

реалізації акцій. Внески можуть здійснюватися у виді коштів. Розмір

статутного фонду визначається засновниками, але не може бути нижче

мінімального рівня встановленого Національним банком України.

При створенні комерційного банку формування власного капіталу

звичайно зв'язують з випуском акцій. На порядок утворення власного капіталу

значний вплив робить вид акцій, що випускаються, що у залежності від

порядку виплати дивідендів і права участі в керуванні банком,

підрозділяються на прості і привілейовані.

Резервний капітал формується в процесі наступної діяльності банку.

Він призначений для покриття можливих збитків банку по проведеним їм

операціям, а також для виплати дивідендів, коли для цього недостатньо

прибутку.

Резервний капітал утвориться в порядку, передбаченому зборами

акціонерів, а його величина встановлюється звичайно у відсотках до

статутного фонду банку і не може його перевищувати. Джерелом утворення

власного капіталу є відрахування від прибутку, розмір яких визначається

вищим органом керування банку, але не менше законодавчо встановленого

мінімуму.

Нерозподілений прибуток - це джерело власного капіталу комерційного

банку внутрішнього походження. Вона утвориться як залишок прибули після

виплати дивідендів, відрахувань у резервний і інші фонди банку.

Власний капітал банку може формуватися за допомогою випуску

довгострокових незабезпечених боргових зобов'язань, прикладом яких служать

облігації.

На відміну від акцій облігації не дають права їх власникам на участь

у керуванні їх банком, що випустив. Вони свідчить про надання власникам

облігацій визначених коштів у розпорядженні емітента у формі довгострокової

позики.

Підводячи підсумок, слід зазначити, что перед банком коштує важлива

задача - вибрати такий порядок формування власного капіталу, що при

мінімумі витрат на устаткування і функціонування забезпечував би виплату

достатніх дивідендів акціонерам, створюючи тим самим умови для подальшого

розвитку комерційного банку.

1.2 Притягнуті засоби

1.2.1 Депозитні операції комерційних банків

До останнього часу у вітчизняній банківській практиці питанням

керування депозитами не приділялося належної уваги, що було зв'язано з

надмірною централізацією керування процесами формування і використання

позичкового фонду. Перед заснуваннями банків на місцях не ставилася задача

забезпечення видачі коротко- і довгострокових позичок у залежності від

розмірів і специфіки мобилизуемых ними кредитних ресурсів. Планові баланси

кредитних вкладень і ресурсів відділеннями банків не складалися.

У нинішніх умовах значної децентралізації діяльності банків продумана

організація депозитних операцій стає невід'ємним фактором забезпечення

ліквідності комерційних банків. У цьому зв'язку особливий інтерес має

закордонний досвід регулювання банківської ліквідності через керування

пасивами і його застосування до вітчизняної практики. Для нашої практики

будуть актуальні різні інструменти депозитної політики закордонних

банків.Становлять інтерес як традиційні інструменти ( термінові депозити,

депозити до запитання і т.д. ) так і нові (наприклад, депозитні сертифікати

).

До депозитних операцій відносяться операції банку по залученню коштів

у внески з метою їхнього прибуткового розміщення. Внесок - це кошти в

наявній чи безготівковій формі в національній чи іноземній валюті, передані

в банк їхнім чи власником третім обличчям з доручення і за рахунок власника

для збереження на визначених умовах. Операції, зв'язані з залученням

засобів у внески є основним джерелом формування банківських ресурсів.

Депозитним може бути будь-як відкритому клієнту в банку рахунок, на

якому зберігаються його кошти, включаючи активно - пасивні рахунки при

наявності на них кредитового сальдо.

Існують різні ознаки класифікації депозитів. У залежності від

вкладника депозити прийнятий розділяти на депозити фізичних осіб і депозити

юридичних осіб. У залежності від терміну і порядку вилучення депозити

поділяються на вклади до запитання і термінові.

З погляду призначення депозити можна розділити на три групи: до

запитання, термінові й ощадні.

Вклади до запитання призначені для здійснення поточних розрахунків,

розміщаються в комерційних банках на поточних чи контокоррентных рахунках і

можуть бути чи частково цілком поповнені чи затребувані в будь-який час.

Зняття вкладів до запитання не є стабільними, що обмежує можливість і сферу

їхнього використання банками. Тому власникам поточних рахунків виплачується

низький чи відсоток не виплачується взагалі.

Однак власник такого рахунка повинний оплачувати послуги банку по

його веденню, а для процентних рахунків комісія береться з депозитного

відсотка.

Термінові депозити - це кошти, розміщені в банку на строго

обумовлений термін. Вони, у порівнянні з вкладами до запитання, що мають в

основному короткостроковий характер, вносяться на більш тривалий термін.

Строкові вклади можуть бути двох видів: власне строкові вклади і внески з

попереднім повідомленням про закриття. Власне строкові вклади повертаються

власнику в заздалегідь обумовлений термін. Для зняття внесків з попереднім

повідомленням у банк повинне надійти від вкладника повідомлення. Термін

надання повідомлення про зняття внеску заздалегідь обмовляється між банком

і вкладником. Повідомлення про зняття засобів дозволяє банкам рефінансувати

свої активні операції за рахунок інших джерел і в такий спосіб понизити

розмір операційних витрат .

Ряд депозитів можна умовно віднести до термінового. Термін по них

безпосередньо не встановлюється, але його можна визначити , виходячи з

цільового призначення коштів, що знаходяться на рахунку. Так, засобу для

фінансування і кредитування капітальних вкладень зберігаються на рахунках

від моменту їхнього відкриття і до початку фінансування і кредитування.

Ощадні вклади призначені для нагромадження грошових заощаджень. Для

них характерно повільне збільшення і використання засобів тільки через

тривалий період часу. Особливістю ощадних вкладів є надання іменних

свідчень про наявність внеску у формі ощадної книжки, де вказуються

особистість вкладника і правила користування рахунком, а також

відображаються всі операції по рахунку.

З метою залучення внесків населення використовуються різні форми

заощаджень:

- на поточних рахунках, пристосованих для безготівкових платежів ;

- виграшні ;

- преміальні ;

- молодіжні ;

- спеціальні внески з регулярним внесенням засобів на рахунок і з

одержанням їх у визначений термін.

Депозити є важливим джерелом ресурсів банків. Однак вони мають також

і деякі недоліки. По-перше, операції по залученню коштів у внески зв'язані

зі значними маркетинговими зусиллями, грошовими і матеріальними витратами

банку. Це не дозволяє банку в разі потреби оперативно діставати грошові

кошти для здійснення активних операцій, непередбачених витрат. По-друге,

мобілізація коштів у внески в більшості випадків залежить від вкладника, а

не від банку, якому часто буває важко, і навіть неможливо домогтися

додаткового залучення засобів за допомогою депозитів. Для оперативного

залучення необхідних додаткових засобів банки використовують можливості

міжбанківського ринку ресурсів, на якому здійснюється продаж засобів,

притягнутих іншими кредитними заснуваннями.

1.2.2 Міжбанківський кредит

Ринок міжбанківських кредитів ( МБК ) є одним із сегментів ринку

позичкових капіталів, на якому банки виступають як контрагентів.

Міжбанківське кредитування носить в основному короткостроковий характер, є

оперативним по способі надання засобів, відбувається в рамках

кореспондентських відносин банків і як правило є більш дорогим у порівнянні

з іншими джерелами.

Операції усередині ринку МБК дають банкам додаткове джерело доходу як

за рахунок різниці між цінами покупки і продажу кредитів, так і за рахунок

диференціації ставок по кредитах різної категорії терміновості.

Найбільш активні операції учасники ринку МБК проводять на ринку

“коротких грошей” ( операції з кредитними засобами навіть на термін 2-3

місяця уже вважається довгостроковими ). При цьому більш надійні банки

залучають засобу під менший відсоток, чим банки менш надійні, що зв'язано з

великим ризиком їхнього кредитування. Тому при аналізі ринку МБК необхідно

порівнювати власні процентні ставки і ставки інших банків і визначати ціну

грошей відповідно до можливих ризиків.

При аналізі ринку МБК можуть бути використані показники діяльності

комерційних банків:

- сума активів балансу ;

- власні засоби банку ;

- прибуток до оподатковування ;

- залишок позичкової заборгованості ;

- оплачений статутний фонд ;

- частка отриманих МБК у пасивах балансу ;

- частка термінових депозитів у пасивах балансу ;

- співвідношення капіталу й активів ;

- частка валютних позичок у кредитному портфелі.

Будучи кредитором на ринку МБК банк робить звичайну послідовність

дій, зв'язану з оцінкою позичальника і забезпечення кредиту.

Кредитування зв'язане з ухваленням рішення по трьох взаємозалежних

напрямках:

- оцінка позичальника ;

- оцінка об'єкта кредитування ;

- оцінка забезпечення кредиту.

При цьому оцінка банку-позичальника складається з оцінок:

а) положення банку позичальника на фінансовому ринку, його репутація

за результатами рейтингів надійності й іншої інформації, наданої державними

органами і професійними об'єднаннями ;

б) фінансового стану банку позичальника за результатами аналізу його

фінансового положення по представлених документах. Зокрема, для одержання

МБК банку позичальнику приходиться показувати свій баланс. При цьому

найбільш істотним для банку кредитора є залишок позичкової заборгованості (

включаючи видані МБК ) і частка отриманих МБК у пасивах балансу.

При ухваленні рішення про видачу міжбанківського кредиту банк

кредитор може проводити діагностику фінансового стану банку позичальника на

основі порівняльного аналітичного балансу банку по наступним напрямках:

- загальна оцінка фінансового стану і його зміни за звітний період ;

- оцінка ринкової стійкості ;

- оцінка ділової активності ;

- оцінка ефективності керування ;

- оцінка ліквідності банку ;

в) кредитної історії банку позичальника за результатами погашення

раніше отриманих кредитів і виплаті відсотків по них, якщо банк раніше

кредитувався банком-кредитором, або за результатами аналізу доступної

інформації про банк - позичальнику.

У силу високих вимог до оперативності платежів при міжбанківському

кредитуванні банку - позичальнику доцільно взаємодіяти з великими банками,

що мають розгалужену кореспондентську мережу, що використовують мережі

RELCOM, SPRINT і ін., а для розрахунків з нерезидентами - систему SWIFT.

Для характеристики поточної потреби банку в процесі здійснення його

діяльності на ринку МБК використовуються терміни: позиція, розмір позиції,

знак позиції. Якщо в даний момент банк має вільні засоби в кількості Р

гривень, що він може розмістити на ринку МБК, будемо говорити, що банк має

позитивну ( чи довгу ) позицію і її розмір дорівнює Р. Навпаки, якщо банк

хоче залучити засобу в кількості Р гривень, то знак його позиції буде

негативним ( коротка позиція ), а розмір дорівнює Р.

Використовуючи ці терміни, можна дати формальне визначення понять

попиту та пропозиції на ринку МБК у конкретний момент часу:

-попит дорівнює сумі Рк, де індекс «до» пробігає вся безліч банків -

учасників ринку МБК, що мають негативну позицію ;

- пропозиція дорівнює сумі Рк, де індекс «до» пробігає вся безліч

банків - учасників ринку МБК имеющих позитивну позицію.

1.3 Сучасний стан формування кредитних ресурсів у Україні

1.3.1 Депозити юридичних осіб

Якщо ви хочете мати представлення про банк не з рейтингових таблиць,

а що називається “зсередини”, - є один перевірений спосіб: через опитування

корпоративних клієнтів з'ясовується здатність того чи іншого банку

зацікавити фірми у відкритті різного роду депозитних рахунків. Це один із

критеріїв визнання банку.

Для банку депозитні внески - це основа, за рахунок якої багато в чому

банки розвиваються і процвітають. І це особлива стаття в балансі банку, що

відрізняє банківську діяльність від інших форм бізнесу. Уміле використання

Страницы: 1, 2